— То ми увесь час з тобою зустрічаємось, — говорить мені один мудило. — Чи не надто часто?
— Ну, побачимо, — кажу.
— Та що тут дивитись…
І валять вони на нас всі разом. Ми їх відштовхуємо, а їм тільки цього й треба. Одразу починається махач. Бац-бац! І я навіть не помічаю, як за їхніми спинами з’являються справжні мєнти у формах. Вони час від часу заходять сюди увечері кавусі попити, бо впадло їм весь час патрулювати на вулиці Вишинського, треба розвіятися, зігрітися, а наші шефи намагалися підтримувати добрі стосунки з мєнтами, пригостити їх халявною кавою.
— Що, спортом займаєтеся? Це недобре для здоров’я, уночі погано спатимете, — регочуть мєнти.
Ось я й кажу, що Бог насправді є. Чуваки опустили крила і попленталися до мєнтовозки. Звичайно, дорогою вони ще попизділи, все як мало бути, але вже не буянили. Все як завжди: «Ми ще повернемось з компанією», «А вам відомо, хто мій батько?» та й таке. Я так і не зрозумів, хто кому там заїхав. Просто у всіх кипіла кров.
Серйозно позайматися спортом вдалося лише раз. Стоїмо ми напередодні самого Різдва у святковому одязі на вході. Нам винайняли костюми Дідів Морозів. Бо треба створювати святковий настрій. Завалює один пацан, репетує, що на нього напали, до нього дівки чіпляються, гроші забрати хочуть… Ми своїх клієнтів захищаємо. Вслід за ним пригнали втрьох, тому ми взялися за них від щирого серця. Вони майже не чинили супротиву, так, ніби для них був сюрприз, що охорона лупцює тих, хто чинить безлад. Ми відпрацювали щодуху із святковим запалом, можна було це в якому-небудь фільмі показувати сповільненою сценою під легку музику, як від ударів розлітаються поли наших костюмів Дідів Морозів, кружляють кругами помпони на довгих ковпаках.
Усе відбувалося так, ніби тут одночасно зібрались герої зі всіх плакатів: якісь придурки, мов у комедії з Джимом Керрі, а під плащами Дідів Морозів: Ван Дам, Сталлоне і Джекі Чан. Такий собі святковий дрім-тім. Потім, за сценарієм, із‑за рогу мали би з’явитися три довгоногі переможниці конкурсу «Міс Всесвіт». Але з-за рогу час від часу висовувалась лише голова того бідаки, якого ми так сумлінно захищали. Я точно працював від щирого серця, і не лише тому, що така робота, але й тому, що приємно було трошки розім’ятися. До того ж ентузіазму додавала якась хмара в голові. Нещодавно я відправив у політ всі свої касети з Ace of Base та схожим музоном, зверху на них звалив ще й Scooter, Westbam, Marusha, Kid Paul… А тут в «Конюшні» все ще пускали 2 Unlimited й різні «Лейли». Я відчув легальну можливість віддубасити так, щоб вся та попса з них вилізла носом разом з кров’якою. У пах за Mr. Vain, в живіт за Cappella, з ліктя по хребту за Ace of Base. Правду кажучи, я рубався майже з сорому за той тупий музон, без якого нещодавно ще не уявляв свого подальшого чудового життя.
— Старий, а, старий, за що? Ти за що мене дубасиш? — врешті-решт вимовила моя груша.
— Це так, з Різдвом тебе!
— Та з яким тут Різдвом?! Що ми такого зробили?
— Тут ніхто ніколи нічого не робить…
Можливо, ми так і продовжували б цю змістовну бесіду, але той чувак із‑за рогу таким приглушеним голоском заспівав: та це не вони, а-а-а, це не ті, давайте закінчуйте.
— Та чого ти відразу нам не сказав?
Але він вже зробив ноги. Мабуть, хотів справжнім кривдникам показати, у якій ми формі, щоб ті відчепилися від нього. Якби він нас зупинив на початку і показав тих, кого треба, у другому раунді наш ентузіазм був би значно меншим.
Я відчув себе, як у новелі «Влучив» Білюнаса[17]. Хоча свою роботу виконав сумлінно, не байдикував, але почувався, як у тій новелі — таке відчуття, що ми відлупцювали невинних кошенят. Хоча такі історії мають і другий бік медалі. Після таких пригод почуваєшся ніби свояком у компанії, і тобі починають довіряти. Тоді настає твоя черга ночувати в залі замість сигналізації. Ми трошки наводили там порядки, але мусили дочекатися ранку, поки прийде прибиральниця. Тому наші пацани залишалися по черзі в «Конюшні» уночі працювати замість сигналізації. Трояк за ніч — стільки, скільки коштує таксі додому. Але на таксі ти би стратив, а тут заробиш. Тому в сумі виходить ніби шість. Я тут прикинув — навіщо гроші викидати на готель, можемо з Монікою тут побути вночі разом. Однак я не врахував, що, не дивлячись на любов Моніки до коней, вона може до «Конюшні» поставитися зовсім не схвально. Та можна трошки прибрати, і буде все гаразд.