Здавалося, що я заново в неї втюрився. Потім вона у своєму стилі на письмовому столі залишила мені записку в конверті. Я її знайшов, звичайно, вже після того, як вона пішла. Там було написано одне-єдине слово — «кохаю». Можливо, щоб не забути?
Важко таке забути, але весь час про неї думати теж не хочеться. Почалися тренування, треба було готуватися до весняного турніру, бо восени ми складно впорались з командою «Жальгіріс». Усі відчували потребу підтягнутися, щоб цього разу не було сюрпризів. Втім, мені все відбувалось як у мареві. Ніби робиш все, що від тебе залежить, однак якась частина в мозку літає десь у підхмар’ї. Я тренувався і очікував листа від Моніки. Вона ж обіцяла писати. Проте лист не приходив. Минув місяць, а листа так і нема. І як мені це розуміти? Я навіть до її братка передзвонив — вони отримали. А я ні. Важко написати пару слів після приземлення чи що? Щось типу: привіт, влаштувалася чудово, через вікно видно Лох-Несс, звідтам на обід вилазить Нессі поїсти, тут для неї облаштували годівничку. Скажіть мені, що має статися, щоб протягом місяця не прислати мені такої листівки?
Тому я читав не листи, а книжки, все одно потрібно туди зануритися з головою. Мінде натягав мені різних брошур — очевидно, він занурився повністю туди, аж очі поблискують — каже, читай. Я поглянув, якийсь Казлаускас, «Записки монаха, сповідь парапсихолога». Треба буде погортати ці брошури.
Як начитаєшся такого, починаєш роздумувати, що там, нагорі, є щось, інакше звідки хтось написав би стільки різних історій. Як-от мій сон. Наснилися мені хробаки і що Моніка розсіялась, ну ось — нічого хорошого не було, поїхала вона до Англії. А ще й той Далі на додачу. Хоча розумієш, що це лише картинки, а дивишся — і мурашки по спині. Або ті маорі, що танцюють гаку. Не можуть вони просто так це танцювати і бути самі по собі такими страхітливими, очевидно, що в них вселилися якісь духи, бо ніхто навмисно не зіграв би так.
Мінде марить поїздкою в Індію, окрім брошур, він ще тягне додому різну музику. Вже не «Енігму» і не Deep Forest, а справжню індуську. Тепер він вважає, що бути йогом набагато краще, ніж Ван Дамом або власником кіоску, краще, ніж виварювати джинси, ніж їздити до москаляндії з куртками чи іншими лахами на продаж і за алхімічні досліди з метою отримання золота. Сидиш собі, схрестивши ноги, і все. Пожерти тобі дадуть, смокчеш там люльку і пишеш вірші, як Брюс Лі. Без жодної метушні. Якщо не Індія, то запасний варіант — Академія Парапсихології. Того самого Казлаускаса.
Перед тим, як почати кар’єру йога, він вирішив все спробувати на місці. Мінде пригнав до мене з касетою того Казлаускаса і каже — медитуватимемо. Ну, гаразд. Може, навчуся зосереджуватися, і вдасться нарешті на землю спуститися під час тренувань. Мінде хоче очистити організм від кислоти, бо він виварив таку кількість джинсів, що йому аж страшно. Іншого разу, мабуть, принесе ще якусь банку з водою, яку Кашпіровський по тєліку зачарував. Мінде пускає касету, ми лягаємо на підлогу, слухаємо і дихаємо. Там грає піаніно, флейта і шумить море. Час від часу чути голос, який говорить, що нам треба розслабитися і відчути тепло. Ще каже, що зараз відбудеться левітація душі і що медитація — це пошук душевного спокою.
«Під час медитації ми втікаємо від своїх земних думок, щоденних турбот. Наша душа просвітлюється, починає сяяти кольорами вічності. Зникає шум цивілізації. Душа піднімається Божими шляхами, космічні вібрації її очищують. Коливання людини і Всесвіту збігаються. У сонячному сплетінні ви відчуваєте тепло, яке сяє, воно потужне і здатне вас підняти догори…»