мислення потребує абсолютно безкраїх обширів "істинної", прозорої щодо світу
мови — а в ідеалі, припускаю, ще й співвідношення мови мислення ("батьківської")
з мовою почування ("материнською"). "Міжнаціональна" ж, коли вона витісняє
національну, замикає людину в шахту ліфта, де рух триває лише вздовж уже
напнутих тросів. Відповідно, інтелектуально-творчий потенціал, приміром, тих
українців, котрих з дитинства (ясла, дитсадок, школа...) відчужено на Україні
від української мови, має бути, порівняно з природними російськомовцями,
зрослими в Росії, істотно ослаблений: за самими "стартовими умовами" ці люди
приречені на інтелектуальну вторинність. (Тут, до речі, також і відповідь на
питання, над яким марно сушать мізки педагоги, психологи, методисти та бозна-хто
ще: чому випускники радянських вузів здебільшого не знають тієї іноземної мови,
котру гризли, як рахувати середню школу, вісім років поспіль, — чому взагалі в
СРСР така рідкощ фахівець із знанням мов?.. Раз у товаристві, де зайшла балачка
про С.Лема, я поцікавилася в молодого російськомовного інженера, чи читає він
по-польськи, і дістала начебто жартівливу, а насправді разючо точну відповідь:
"Никакими языками не владею — с трудом выучил русский". У цьому— страшна правда:
"с трудом" убгавши свою свідомість у "вакуумну камеру" "новомови", такий чоловік
загалом позбувається ментальної спромоги стати на точку зору іншого етносу, бо
йому нема звідки на неї ступити — не можна підстрибнути, висячи в повітрі!).
Перш ніж перейти до останнього — здається, найболючішого — аспекту нашої теми,
пов'язаного з "агресією" російської мови, енкратичної щодо національних мов,
підіб'ємо деякі підсумки. Внаслідок великодержавної мовної політики в СРСР
сформувався досить потужний соціальний шар людей "безмовних", тобто — не побоюсь
різкого слова — ментальне кастрованих. Той сердешний донецький шахтар, котрий
уславився був на цілу країну, заявивши, що йому байдуже, яка буде мова, аби була
ковбаса, по-своєму мав слушність: після того, як закаламучено свідомість, тільки
тіло та сигнали внутрішніх органів — зокрема й шлунка — забезпечують людині
правдивий зв'язок із зовнішнім світом. А що влада наразі не навчилася, як у
"Футурологічному конгресі" того-таки С.Лема, впливати на тіло галюциногенами,
штучно надаючи йому відчуття ситости після гнилої сосиски, то "ковбаса", дійсно,
якось іще допомагає зберегти реалізм світопогляду та соціально-критичну
установку... Себто світ уже сприймається цими людьми суто біологічно — на смак,
на нюх, на дотик, — але не по-людськи, не через слово: навіщо сліпому окуляри?
Страшно? Так. Але єдиний приступний людині спосіб позбутися страху — це здати
собі справу з реального стану речей.
Зрозуміло, що сталінський заповіт щодо "спільного і єдиного" для тоталітарної
імперії енкратичного соціолекту автоматично відпихав усі національні мови на
становище соціолектів акратичних, безвладних. Як сказав великий пролетарський
поет (ці слова висіли над дошкою в класі моєї рідної київської школи —
української, з поглибленим вивченням англійської), "я русский бы выучил только
за то, что им разговаривал Ленин". Позаяк по-українському (по-вірменському,
по-білоруському тощо) ні Ленін, ні Сталін не розмовляли, то пріоритети нібито
визначались самі собою, і тим було покінчено з ганебною колоніальною спадщиною
царизму, котрий мав слабкість називати речі своїми іменами: "обрусение" як
офіційний термін звучало, ніде правди діти, негарно — вистачило пересунути його,
як фішку, з позиції "самоціль" на позицію "засіб для досягнення братерства"
(згодом, частіше, "засіб прилучення до світової цивілізації", що було, м'яко
кажучи, таким самим ошуканством), аби русифікаторство здобуло собі ідеологічну
carte blanche. У тоталітарній державі, що вповні склалася в СРСР у середині
30-х, національні мови, як акратичні соціолекти, не можуть не бути приречені —
механізм їхнього перетравлювання правлячою "новомовою" схвалив і затвердив сам
"батько народів", розтлумачивши своїм дітям, що "зовсім неправильно було б
думати, що в результаті схрещування, скажем, двох мов утворюється нова, третя
мова... Насправді при схрещуванні одна з мов звичайно виходить переможцем,..а
друга мова втрачає поступово свою якість і поступово відмирає". "Так було,
наприклад, з російською мовою, з якою схрещувалися в ході історичного розвитку
мови ряду інших народів і яка завжди виходила переможцем". Здається, ясніше нема