куди.
Українській, як і білоруській, логічно випадало стати першою жертвою
"схрещування" власне з причин споріднености із своєю сакралізованою сусідкою.
Проте в цьому процесі поглинання й перетравлювання виявилася одна проміжна
стадія, що бачиться мені вирішальною для подальшої історичної долі нашої
багатостраждальної мови, — стадія її енкратизації за принципом прямої проекції —
і послідовного витворення української "дубль-новомови".
Особливо вславилася на цьому терені лінґвістика 30-40-х, усуціль поглинута
"боротьбою з мовознавцями-націоналістами" (на той час уже репресованими!),
котрі, як писав у вищецитованій статті (далі витяг із неї ж) І.Білодід, "зовсім
ігнорували освячені багатовіковою історією інтеґраційні процеси між російською і
українською мовами" (с. 115), а відтак, розуміється, завдали розвиткові
української мови не менше шкоди, ніж заборони та утиски царського уряду8.
8 Якщо читач гадає що це я так незграбно зіронізувала - то помиляється: цю
тезу живцем узято з 1-гo тома "Курсу сучасної української літературної
мови" 1951-го року, див. сс. 30-33., - трохи далі, на сс. 114-192, там
навіть сумлінно перераховано видані шкідниками-націоналістами словники -
на жаль, не прокоментовано, в який спосіб наявність словників шкодить
мові, та ще й так само, як заборона їх друкувати... А читача надміру
життєрадісного, котрий подумки вже відмахнувся від тих часів, як од
далекої тьми середньовіччя, не можу не привітати - як загалом кожного
українця - з перевиданням двотомника праць І.Білодіда у... 1988-му році(!)
- шкода, "Боротьба за принципи соціалістичного реалізму в мові і стилі
української прози довоєнного часу" туди чомусь не ввійшла...
Ну, наприклад, "буржуазно-націоналістичні мовознавці провели через український
правопис", затверджений націоналістом М.Скрипником в 1928р., правила, спрямовані
на відрив української мови від спільних шляхів розвитку з російською мовою" (с.
126) — це значить, взаконили ґ, м'яке л та ще дифтонґ ія, нахабно порушивши
принцип прямої проекції: одному російському звукові має відповідати один
український! — "ставили собі за мету вилучити з української мови
інтернаціональні терміни російського походження" (с. 127), "витіснити з
української мови українські словосполучення, вислови, спільні з російською
мовою" (с. 128), таким робом "намагаючись підірвати братні відносини,
соціалістичну дружбу між російським і українським народами" (с. 115), чи то пак
"утверждая в малороссиянах развратное мнение, по коему представляют себя народом
от здешнего совсем отличным" (ця друга цитата — з маніфесту Катерини II 1764-го
року — якась, їй-Богу, стилістично симпатичніша — може, тим, що щиріша). Коротко
кажучи, українська "дубль-новомова" як лінґвістичний феномен визначається
максимально можливим однозначним збігом з російською — зарівно лексичним (слова
добираються методом прямого калькування), як і граматичним (звідси витіснення і
з навчальних курсів, і, зрештою, з живого мовлення двоїни, давноминулого часу,
кличного відмінка іменників — всього, що, за улюбленим висловом Суслова,
"роз'єднує народи").
Каноном "дубль-новомови" стали, звісно ж, сакральні тексти — перекладені, а
точніше, навпростець "перезняті" з російської на українську "Твори" К.Маркса й
Ф.Енгельса (поки що в 49-ти томах) і, особливо, "Повне зібрання творів"
В.1.Леніна (в 55-ти томах) — прошу при цьому мати на увазі, що за роки
Радянської влади жоден з класиків світової філософської, соціологічної чи
економічної думки не з'явився по-українськи хоч би пристойним однотомником, та й
узагалі такі переклади можна перелічити на пальцях: у 1932 році зроблений
В.Підмогильним Гельвецій та ще в серії "Пам'ятки естетичної думки" в 60-х — на
початку 70-х кілька справді вартісних робіт — "Поетика" Арістотеля, "Про красу"
Хоґарта, "Парадокс про актора" Дідро... Все!!! А це ж обертається вже не просто
невиробленістю термінології, а відмиранням у цілому українському менталітеті
щонаймасштабнішого — категоріального — рівня мислення. Пробі, люди!..
Та яке ж там "пробі!", заспокоюють нас теоретики "дубль-новомови", коли
"український народ дістав найцінніший духовний скарб — класичні праці В.І.Леніна
в перекладі на рідну мову. Самий факт перекладу на українську мову творів,
написаних мовою великого російського народу, у яких узагальнено всю мудрість
життя (так!!! — О.З.) і досвід боротьби найпередовіших людей нашої епохи за