створення безкласового суспільства, свідчать про небувале зростання за роки
соціалістичного будівництва української мови" (Багмут Й.А. Проблеми перекладу
суспільно-політичної літератури українською мовою. — К., 1968. — С. 155).
Подібний арґумент здатен послати в нокаут будь-якого опонента, надто коли той
довідається, як плідно попрацювали три покоління перекладачів "найціннішого
духовного скарбу", аби якнайдокладніше віддати зміст оригіналу та як од
виданнядо видання вдосконалювався український текст — "капелюшництво"
перетворювалось на "шляпне виробництво", "буржуазія, що вбиралася в силу", — на
"ростущу (!!!) буржуазію", "обчикрижити" — на "обкарнати", "передати куті меду"
— на "перегнути палку", — доти, доки вторинність українського варіанту не
зробилась настільки підкресленою, що крізь неї виразно проступив російський
оригінал і стало можливим просто з розгорнутої книжки зчитати зворотній
переклад. Отут творці "дубль-новомови" нарешті перевели дух і спочили по трудах
праведних, окриті глибокодумним, методологічно безцінним висновком: "Більша
точність при перекладі з російської мови на українську досягається там, де
перекладачі використовували спільні для обох мов
9 Теоретики перекладу тільки плечима стенуть: глум, та й годі! Адже ж
відомо, що перекладаються тексти, а не слова, — слова живцем "приростають
до об'єктів, як м'ясо до кістки (щоб київські "гори" точно збіглися з
"hills", їх, укупі з кам'яним князем Володимиром, довелося б перенести на
широти Шотландії). "Спільні" слова, не кажучи вже про граматичні форми, ще
облудніші - Д.Чижевський, приміром, установив, що в слов'янських мовах
спільні за етимологією слова збігаються за значенням - хіба на 20
відсотків, саме тут на перекладача чигає найбільше пасток. Дуже точно
сформулював західнонімецький лінґвіст Г.Вайнріх у своєму знаному есеї
"Лінґвістика брехні": перекладені слова завжди брешуть, але перекладені
тексти - тільки тоді, коли переклад кепський. В цьому сенсі подарована нам
тоталітаристською мовотворчістю бібліотека — 49 томів українського Маркса
з Енгельсом (за російським виданням!) і 55 томів українського Леніна -
являє собою бібліотеку чистої брехні.
слова і граматичні форми" (Багмут Й.А. Там само. — С.156)9. Що й треба було
довести.
Але ж навіщо тоді перекладати?! - звомпить читач, змучений "шляпними
виробництвами" й товстющою, чи то пак, даруйте, "ростущою" (очевидячки, від
прикметника... "ростий"?), буржуазією. Лишіть уже по-російськи, якось
розберемося.
І коли він так звомпить, аж тоді ми повіншуємо себе з остаточним торжеством
нашої національної політики: ми довели-таки йому навіч усю недоцільність,
неекономність послугування цією абсолютно несамостійною, геть у всьому тотожною
російській і через те просто зайвою мовою, без якої на сучасному етапі, коли
весь радянський народ оволодів "єдиною і спільною", вже цілком — слушно кажете,
товаришу! — пора обходитись. Себто основна функція нашої "дубль-новомови"
полягала в демонстрації факультативности української мови як такої. Візьміть до
рук будь-яку з київських україномовних газет компартійного походження — ну хоч
би "Київський вісник", в дівоцтві "Прапор комунізму", киньте оком на заголовки:
все це — прямі кальки з російської, те саме "перекладацьке" письмо: "Спробуй
себе" (значить — "испытай себя"), "У відповіді за все" (значить — "за все в
ответе"), "Результат не примусить чекати" (тобто "не заставит себя ждать"),
"Занепокоєння прекрасним" (а оце вже й не знаю, що б воно було...); а ще — "світ
зійшовся для нас клинцем", "в цеху практично бездіє комісія", "заготовки явно
бажали кращого", "цех знову поставив брак", "жеребкування виявилося схильним
тільки до "Зеніту", "наш обов'язок — всемірно подбати, щоб ви не відчували
незручностей скрізь", "зволікається капітальний ремонт", "реконструкція додатньо
впливає на якість", "за цеглою зупинки не буває"... — можна розважати гостей
настільною грою, запропонувавши їм угадувати первісне значення наведених
прикладів.
Такої української мови навчають у школах, такою українською до громадян
звертаються газети, радіо, телебачення, такою, нарешті, забалакав наш, по-первах
ледь не всуціль pосійськомовний, парламент, (ах, яка б це вдячна могла бути тема
для соціолінґвістики — мова українського парламенту!) —
10 Виняток, і то проблематичний, становить лише художня література, але,