"узусом", безпорадне "сповзання" мого співрозмовця, мимо його власної волі, в те
саме зачароване коло ідеологом, із якого вибратися він не мав способу — мовних,
а отже, й мисленнєвих засобів не мав: всього цього легко вдалося б уникнути,
якби офіцер користувався в роботі не "старою", а "новою" державною мовою).
Диктуючи нам норми мислення, мова водночас задає і правила поведінки: приміром,
звертаючись до затримуваного по-російськи, ви навряд чи станете тут-таки
пояснювати йому його право на адвоката (та й взагалі навряд чи щось станете
пояснювати!) без ризику виглядати смішним, мов хлопчисько, що надивився
голлівудівських фільмів (хоч нічого смішного в самій процедурі нема, і вона є
звичайною правовою нормою всіх демократій), — вас загальмує "внутрішня інерція"
тої мови, що нею десятиліттями вимовлялося "Вы арестованы" уже наперед як вирок,
як позбавлення, з цієї самої хвилини, будь-яких громадянських (і людських!) прав
узагалі; зламати цю інерцію ой як нелегко, але тим уже хай сушать собі голову
правоохоронці Росії... У нас же за "новою" державною мовою такої інерції нема,
не склалася, тут ще можна починати "з чистої сторінки", орієнтуючись відразу на
стандарти, прийняті в країнах — членах Ради Європи. Інакше кажучи, українська як
мова права дає країні ще один шанс розпрощатися з нашим — хай яким липким та
невідчепним — "совковим" минулим.
Звісно, наївно було б сподіватися, що отак одразу, за одним директивним помахом
вона повсюдно вступить у свої права і залунає з уст наших правоохоронців з тією
владною, державною гідністю, яка змушує себе поважати і перед якою прищулюють
вуха "блатні" авторитети, — але ж, як слушно нагадує нам приказка, не одразу й
Київ збудувався. А головне — не сам собою: будували люди — камінь по каменю,
метр по метру. Те саме і з мовою, яку один із найвидатніших філософів 20-го
століття М.Гайдеґер влучно охрестив "домом буття", — вона так само
"розбудовується" нами щодня і щогодини — кожним словом, кожним звертанням.
Кожною думкою.
ФІЛОСОФІЯ І КУЛЬТУРНА ПРИТОМНІСТЬ НАЦІЇ
[ Доповідь, виголошена на 11-му Конґресі Міжнародної Асоціації Українознавців
у Львові в серпні 1993 р. Опубліковано: "Сучасність". — 1994. ч. 3. ]
Поняття "культурної притомности" годі шукати в українському "Філософському
словнику" — але, позаяк там бракує й довжелезної низки понять куди обіговіших,
насущніших не то для фахового, а й для посполитого інтелектуального вжитку, а
української "Філософської енциклопедії" досі не існує в природі, то ця обставина
не повинна викликати застережень. Навряд чи знайдеться йому еквівалент і в
іноземних мовах (принаймні у відомих мені його не існує), і не диво:
виокремлення й пойменування будь-якого феномена можливе-бо тільки там, де є від
чого його відділити, є чому протиставити — "буття" "небуттю" (або, за Геґелем,
"ніщоті"), "світло" "тьмі", "хаос" "космосові", отож і про "культурну
притомність" випадає говорити єдино тій нації, котра поспіль уражена "культурною
непритомністю" — а це, як спробуємо показати нижче, феномен хіба специфічно
український.
Поняття філософії також потребує уточнення — чи й реабілітації: після того, як
радянська доба привчила навіть інтелігенцію сливе рефлекторно асоціювати його з
екзаменом із марксизму-ленінізму, або ж, у щонайкращому разі, з середньовічною
"наукою наук" (авторці цих рядків щоразу доводиться здригатись, чуючи, як її,
ймовірно завдяки наявності вченого ступеня, величають "науковцем"). На
календарі, між тим, — остання декада 20-го століття, й трохи ніяково нагадувати
речі, деінде, крім України, вельми тривіальні: що філософія — навіть академічна,
інституціоналізована — взагалі не є наука, що вона, за М.Гайдеґером, є просто
"мислення раr * Неіdeggеr М. What is Call for Thinking? — Іn: Неіdegger М.
Ваsіс Writings/Transl. by F.D.Wieck and Y.G.Gгеу. — Наrреr & Rоw, 1977. —
p. 346.
ехсеllеnсе"*, — Гайдеґер же й ствердив тезу, парадоксальну тільки на позір: що
наука якраз не мислить, бо "добувати знання" і "мислити", сиріч постійно
допоминатися від дійсности сутнісного смислу, — то цілком різні процеси;
тут-таки варто вклонитися й у бік власної, української інтелектуальної традиції,
згадавши, що Д. Чижевським ще у 20-ті роки було показано: фундаментальні для
кожної науки оперативні поняття "істинного" й "хибного" у філософії не
спрацьовують, і про "хибність" її випадає говорити єдино там і тоді, де й коли
часткова ** Див. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. —