як відхилення від норми — екзотично-розважальне, коли сприймати його поблажливо,
дискомфортне, якщо пов'язане з якимись політичними аспіраціями, і сміховинне
перестаріле — в будь-якому випадку. Звертаю вашу спеціальну увагу на ці три
засадничі прикмети, якими завжди наділено "колонізованого" (підлеглого) в очах
"колонізатора": розважальний екзотизм, потенційна дискомфортність і комічність.
Усі три без труда даються простежити в історії культурних рецепцій жіночої
творчости.
Дотепер в Україні не було зроблено жодної спроби проаналізувати травму нашої
колоніальної історії в ґендерному аспекті. Причин на те забагато, аби всі їх
перелічувати, одна з найочевидніших — цілковита, до 90-х років, "цілинність"
усякої ґендерної тематики, тобто відсутність теоретичної традиції, елементарних
методологічних (та навіть і термінологічних!) "риштовань", на які можна було б
спертися і які щойно тепер починають зводитися, — стало вже банальністю
повторювати, як нещадимо табуював тоталітаризм усе, пов'язане зі "статтю"...
Про цей "страх статі", зазвичай притаманний усім тоталітарним формаціям, у 20-му
столітті понаписувано чимало слушного й неслушного, починаючи від художніх
досліджень антиутопістів над тоталітарною реґламентацією (Є. Замятін) та
усуспільненням (О. Хакслі, Дж. Орвелл) сексуальної сфери й кінчаючи
психоаналітичними студіями над фашизмом як нібито сублімацією репресованої
гомосексуальности; в західній феміністичній філософії за інерцією повелося
вважати, буцім тоталітарні режими тим "деміфологізують" жіночість (сиріч
"розкріпачують" жінку — знімаючи з неї відвічний культурний прескрипт
"сексапільности" та зводячи її на рівень голої м'язової сили мухінської
колгоспниці...), що, мовляв, "культ вождя не лишає місця ні для яких інших
культів" (С. де Бовуар), — спостереження небезпідставне, проте вочевидь
поверхове, надто коли пригадати, що і в найпохмурішу добу "розкріпачення", коли
м'язова сила жіночого роду із загрозою для репродуктивної функції організму
"стаханила" чи то на полі й коло станка, чи то на будівництві Біломорканалу ("Я
и лошадь, я и бык, я и баба, и мужик", як співалося в уже легендарній
"частушці"), серед жіноцтва—для "внутрішнього користування" партійної еліти —
завжди існувала цілком "традиційна" каста, сказати б, радянських гетер —
наркоматівських секретарок, жінок з обслуги, пізніше, в добу загниваючого
тоталітаризму, то пак розвиненого соціалізму, — "третіх секретарів" і
"культсекторів" у комсомолі, — котрі кшталтувалися як "сексуальні об'єкти" за
цілком голлівудівськими зразками. Тож причин цілеспрямованої тоталітаристської
"статефобії", наслідки якої даватимуться взнаки ще не одному поколінню (і не
лише в царині духу — цілі галузі промисловости й охорони здоров'я, як-от бодай
виробництво контрацептивів, на території колишнього СРСР не змогли розвинутися
власне тому, що сфера сексуальних взаємин, не будучи ідеологічно санкціонованою,
автоматично опинялася в "неіснуючих": під цим оглядом варт би переоцінити й
невід'ємну від комуністичних суспільств "житлову проблему" як далеко не тільки
економічну чи навіть культурологічну — пов'язану з суто пенітенціарною
концепцією гуманітарного простору, де підставові людські потреби окреслюються
трикутником койка-умивальник-параша, — але також недвозначно причетну до
репресій сексуальности: барак, комуналка, одна кімната для повної родини з
доростаючими дітьми самим "проектом" не передбачають місця для інтимности з
такою ж послідовністю, з якою доведений до семиденного "ударний труд" у
поєднанні з післяробочими зборами та політзаняттями не передбачає для неї
фізичного часу), — причин такої "стратегії вивалашення" годилось би пошукати
десь глибше.
Правда, те суспільство взагалі любило "стирати відмінності" — між багатими й
бідними, між містом і селом, між народами, мовами, горами й долами, тож,
відповідно, між мужчиною й жінкою так само, а що стирання відмінностей є процес,
зворотний творенню (біблійне-бо "творення світу", як пам'ятаємо, почалося саме з
"установлення відмінности" — між світлом і тьмою), і остаточним його "пунктом
призначення", "лімітом функції", до якого він стремить, є тотальна заглада
(тільки-бо смерть рівняє всіх і вся), то відмінності й згладжувалися на рівні
"найнижчого спільного знаменника": майнові — на рівні загального вивласнення й
пауперизації, інтеркультурні — на рівні варварства (в морґанівсько-марксівському