всередині цих останніх квазі-"мужньою" "фалічною пихою", як єдине правдиве
дзеркало в кімнаті, всуціль завішаній кривими, — таке дзеркало звичайно
приречене бути розбитим). І оспіваний романтиками революції червоноармійський
багнет, і впродовж піввіку після війни наставлена поверх мирного натовпу гармата
"тридцять-четвірки" на міському майдані, "и межконтинентальные ракеты", які,
пам'ятаємо зі шкільної лави, "на логовище недругов глядят", є не просто фалічні
символи — як, скажімо, кобура з револьвером при поясі — а в буквальному сенсі
статеві органи влади — цього Абсолюту Чоловічости. Строго кажучи, тоталітаризм
не тим "деміфологізує" жінку, що міфологізує Вождя — "батька народів" і водночас
божисту персоніфікацію маскулінности (в гітлерівській Німеччині "діти війни" в
офіційному партійному сленґові йменувались "дарунками фюрера", себто фюрер тут —
Уран-небо, що, розпросторившись над жіночим населенням, кропить його згори
плідною росою через своїх солдатів, котрі, таким робом, теж позбуваються власної
статі, перетворюючись на функцію його сім'яників, — ну а комунізм сталінського
зразка сягнув іще далі, піднісши Вождя на вже геть непомисленну для смертної
жінки висоту, і в кримінальній практиці 1930-х років зареєстровано випадки, коли
жінок, які мали необережність розповісти на комунальній кухні, ніби їм снилося,
наче вони в ліжку з яким-небудь членом Політбюро — навіть не з Самим! —
арештовувано "за неэтичные сны о вождях"). Ні, "розчаклування" жінок від
прескриптивної в дототалітарних суспільствах "жіночости" (функції сексуального
об'єкта) в СРСР — як і демаскулінізація чоловіків — здійснювалось по іншій
лінії: "стать" перестала бути атрибутом індивіда — вона космізувалася: Жінкою —
класичним сексуальним об'єктом, з постійною готовністю пасивного еротизму
розпластаною під Ураном-небом Верховної Влади, що тримає її в найупокоренішій
позі завдяки неослабній ерекції своїх мілітарних органів (армія, НКВД-КҐБ,
міліція, військово-промисловий комплекс) зробилася вся країна, шоста частина
земної тверді — з тенденцією до розширення. Батьківщина, країна взагалі в усіх
зацілілих мовнокультурних традиціях — "жінка": Велика Мати, живородяще лоно;
сталінський тоталітаризм (гітлерівський тут усе-таки спинився на півдорозі!)
вперше в історії перетворив її на лоно Великої Блудниці (матір — на шлюху, тож
природно, що російський мат, в основі якого — зняття табу на інцест, став трохи
не офіційним жарґоном в усіх органах влади, від НКВД до партапарату: вони
справді це й робили!), — в цій моторошно-ґрандіозній космоґонії i жінки, i
чоловіки розчинялися своєю статтю до рівня мікроорганізмів (яка ж стать у
мікроба?!), бактеріальної флори в неосяжній, розкритій матці Країни. (Між іншим,
під цим оглядом легко витлумачується й сумнозвісна презумпція винуватости
радянського поспільства перед владою — коли "был бы человек, а дело найдется", —
типологічне це не що інше, як ревність: мужчини-влади до жінки-країни, котра в
принципі може належати кому завгодно і вже тим апріорно винна — кожною своєю
індивідуальною клітинкою).
Початок цьому тотальному зґвалтуванню поклала, розуміється, ліквідація приватної
власности: сексуально-перверсивний, розтліваючий смисл комуністичної праці як
блудодійства з матерією досить вичерпно описав — без будь-якої помочі небіжчика
Фройда (Фройдові таке і в сні б не наснилося!), на матеріалі суто літературному,
російський критик Мих. Епштейн*, — і справді, якщо труд приватновласницький,
* Див.: Эпштейн М. Блуд труда
// Родник. — 1990. №6. c.48-51.
інтимно-сокровенний був актом моногамно-любовним (обробіток землі має особливо
наочну сексуальну імплікацію: своя земля — дружина, "жінка", котру, плекаючи,
любовно "засівають" і котра на віддяку щедро "родить"), то труд вивласнений,
усуспільнений — то радше проміскуїтет або ж гуртовий секс, де спільні (дедалі
млявіші!) зусилля мільйонів ніколи не натлять бездонну прірву
відчужено-байдужого лона нічийної землі — Великої Блудниці: в структурі-бо
тоталітарного космосу вони для неї просто "не партнери", поверх їхньої мурашиної
маси вона навпростець співвідноситься з Державним Ураном, і єдиний можливий
вислід цього шлюбу — це те, що "він" допускає "її" до смертоносних атрибутів
своєї чоловічости: на зміну Великій Матері, "Матері Долороза" і всім іншим
"материнським міфам" історії заступає Мати-Батьківщина з мечем (не плутати з