за яку-небудь Катерину Медічі, — зостається мовби "за кадром", як малоістотна
для культу (це воістину клінічний комплекс меншевартости — коли привабливість
"своєї" жінки для чужинців автоматично підвищує в очах мужчини як її власний
сексуальний статус, так і, eo ipso, статус репрезентованої нею "материнської"
спільноти). Факт, що жінка, яка "відходить" від національного "тіла"
обслуговувати іноетнічний ґенофонд, може ідеалізуватися трохи не як модель
національної жіночости, найповніше доводить, що те "тіло" собі не належить:
безсила чоловічість фетишизує нестак опановану чужинцем жіночість, як,
опосередковано, саме ту "чужинську" силу. Звідси один крок до
9 "І сталося, як він близько прийшов до Єгипту, то сказав був до жінки
своєї Сари: "Отож то знаю, що ти жінка вродлива з обличчя. І станеться, як
побачать тебе єгиптяни й скажуть: Це жінка його, - то вони мене вб'ють, а
тебе позоставлять живою. Скажи ж, що сестра моя ти, - щоб добре було через
тебе мені, і щоб я позостався живий через тебе" І сталось, як прийшов був
Аврам до Єгипту, то єгиптяни побачили жінку, що дуже вродлива вона. І
побачили її вельможі фараонові, і хвалили її перед фараоном. І взята була
та жінка до дому фараонового. І він для Аврама добро вчинив через неї. І
одержав він дрібну та велику худобу, і осли, і раби, і невільниці, і
ослиці, і верблюди" (Буття, 12, 11-16).
того, що можна б назвати "синдромом Аврама в Єгипті"9 — до прихованого (бодай
тільки психологічного) сутенерства ("щоб добре було через тебе мені"!), передачі
жінки на сексуальні послуги своєму "зверхникові": мотив, на скрізно присутній,
як символ суто чоловічої версії поневолення, в драматургії найвидатнішої з наших
письменниць —
10 Так, у "Боярині" Степан просить Оксану вийти привітати думного дяка й
дозволити тому поцілувати себе, а коли вона обурено відмовляється,
вдається до своєрідного морального шантажу: "Ось ти млієш з огиди, що тебе
якийсь там дід торкне губами, а як я повинен "холопом Стьопкою" себе
взивати та руки цілувати, як невільник, то се нічого?"; подібно в
"Камінному господарі" духовне падіння Дон Жуана, втрата ним себе
починається з моменту, коли він приймає з рук Долорес королівський декрет
на скасування своєї баніціі, знаючи, що його колишня наречена "за декрет
сей тілом заплатила"; в "Оргії" ж Антей, поставлений перед трагічною
альтернативою колоніального мужчини - бачити свою дружину на ложі
завойовника чи загинути вкупі з нею, вибирає смерть, звертаючись наостанці
до колег і учнів: "Товариші, даю вам добрий приклад", - виглядає на те, що
іншого вибору - того, при якому можна жити, зберігши власну гендерну
тожсамість, — імперія за мужчинами підбитих народів не залишає.
Лесі Українки10, і, що особливо пікантно, до появи українських феміністичних
студій рішуче пущений "чоловічою" критикою повз вуха (першим його завважив
канадський дослідник Р.Веретельник).
Словом, хоч "сержант", хоч "байстрюк" — в колоніальній свідомості "жіночість"
задана мужчині як щось апріорно-порочне, уломне, і не їй він протиставляється
своєю статтю (висловлюючись феміністичним сленґом, не вона становить для нього
отого Іншого, через якого тільки й можливе усвідомлення чоловіком власної
родової тожсамости), — не їй, а насамперед "чужій" переможній (це головне!)
"мужеськості. Прагнення стати врівень з цією останньою незрідка породжує в
колоніального чоловіцтва те, щo можна б назвати "комплексом Олекси
Розумовського", або гоголівськогo Андрія: "оволодіти імператрицею , чи то
прекрасною полячкою, — сексуально ствердитися над жінкою зверхника це шукання
ідеалу жінки серед чужих першою завважила в українських літераторів знов-таки
О.Теліга, хоч і не стала його коментувати, — прикметне, що і в М.Хвильового,
ставленого нею за приклад істинно-мужньої, "скандінавської" поваги до жіночих
героїнь, "блискуча Аглая", котра настановляє українського мужчину на шлях
українського [sic!] націоналізму, є також не хто, як росіянка!). Але на цьому
шляху — позбутись упослідженого статусу власного "ян" через завойовницьке "інь"
— на нашого "сержанта" або "байстрюка", парадоксальним чином, чекає те саме, що
на Андрія в покоях панночки ("дочь воеводы смело подошла к нему, надела ему на
голову свою блистательную диадему, повесила на губы ему серьги и накинула на
него кисейную прозрачную шемизетку с фестонами, вышитыми золотом. Она убирала