обстоятельство кончится. Например: кроме военных сражений, я люблю следовать за
семейными делами Европы, и вот читаю, что такой-то принц женился; и пока вы,
Осип Прокопович, мучитесь девять месяцев неизвестностью, я в тот же вечер узнаю,
чем его молодая супруга разрешилася и как зовут новорожденное". Ось він, чітко
зафіксований момент переходу свідомости історичної — в філологічну! Будучи, на
своєму хуторі, ніяк не включеним діяльно, безпосередньо-житейськи у щільний
подієвий потік хронометрованого газетами європейського часу — так що й сама
Європа для нього наділена вартістю реальности не більше, ніж яке-небудь
тридев'яте царство, — Шпак, по суті, ставиться до неприступного йому, "десь там"
протікаючого життя як до літератури — перетворює його на літературу, чекаючи, аж
доки його власний іманентний, самоправний перебіг не "вивершить сюжету" сам,
представивши себе Шпакові в, сказати б, естетично викінченому, готовому до
споглядання вигляді: доки непідвладне сучасне не зробиться минулим).
"Історія Європи, — писав Шпенґлер, — є витворена своєю волею судьба, індійська —
мимовільна випадковість. У грецькому бутті роки не відіграють жодної ролі, в
індійському — навіть десятиліття непомітні; а тут година, хвилина, нарешті,
секунда сповнені значущости"*. Історія * Шпенґлер О. Закат Европы. —
С.200.
ж України, як і кожної колоніальної провінції, за останні шість з половиною
століть є низка порізнених, більш або менш ефективних актів опору чужій волі;
відповідно єдиного, цільного власного часопотоку українська культура не знає
(цим, до речі, пояснюється і відсутність у ній наскрізної тяглости, повноцінного
переємства — свого роду "дискретність" традицій, підмічена нашими діаспорними
вченими, від І.Мірчука до Г.Грабовича). Розуміється, село (до колективізації)
жило при цьому за своїм циклічним часом, незмінним для всіх архаїчних аграрних
культур, де важить тільки природний "почвірний колобіг" (О.Ольжич) пір року;
розуміється, паралельно тривав (і триває!) відлік християнського, біблійного
часу, запас якого від народження Христа до Страшного Суду невпинно "убуває";
розуміється, існував ще привнесений "московський (чи петербурзький — різниці не
робить!) час", темпоральність також абсолютно неєвропейська, яскраво міфологічна
(засадничий показник міфологічности — наявність першопоштовху, "початкової
події" — Петровських реформ, Жовтневого перевороту, — що, раз "запустивши в рух"
історію, залишається в ній "навічно" ["Ленин с нами"!] як неперебутня, постійно
"повторюючись": в оприявненні цього повтору — глибокий ритуальний смисл ювілеїв
[династії Романових, Великого Жовтня] — для міфологічної свідомости в кожну
річницю відзначувана подія немов "відбувається заново", — і для України,
втягненої в цей час, також було винайдено "першоподію": Переяславські угоди), —
попошукавши як слід, можна б виявити і ще кілька способів переживання часу,
різних соціальних ритмів, які хаотично співіснували й співіснують в українській
культурі, перебиваючи один одного та накладаючись на себе навзаєм, — і коли вже
порівнювати з Європою, то найближчою така "ритмічна роззосередженість" буде — до
європейського середньовіччя, характерним для якого французький дослідник Ж.Ле
Гофф якраз і називає множинність часів. У висліді ж такого "плюралізму"
домінантою стає — тягуча, спокійна неквапність*: * Докладніше про це див.:
Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. — М.: Искусство, 1972. —
С.84-138.
час, який російський медієвіст А.Я.Гуревич іменує "епічним", а по-нашому,
мабуть, краще сказати — "чумацький". Що там у ньому важать хвилина, чи година,
чи місяць, чи навіть рік! Наші годинники — без стрілок, як на полотнах С.Далі.
Наші літаки не злітають "о першій нуль три" (я не жартую, я сама летіла таким
рейсом із Рочестера до Чикаґо!), а затримуються на дві години, і ніхто з
пасажирів не жадає від авіакомпанії судовно відшкодувати збитки. Наш час
заміряється — подіями, як у середньовічному соціумі (що й не диво, скоро сама
історія є дискретно-подієва: сума порізнених моментів чину на тлі тяглої статики
чужої волі), — так для Стаканчихи Тарасовни і її дочок у "Народному Малахії"
М.Куліша революція почалась, "як салдати паркан наш спалили", і недарма
хронологічна прив'язка зазвичай дається у нас, навіть у розмові, не до
"такого-то дня такого-то місяця такого-то року", чим звичайно відкривається