європейський роман 19-го століття (19-го — не 20-го!), а, як у древніх
ірландських сагах — "се сталось, коли Конхобар, разом зі своїми найшляхетнішими
воями, сидів в Елайн-Маху" ("Народини Кухуліна"): "за Гетьманщини", "за царя",
"за Австрії", "за Польщі", "за німців", — момент, чудово вловлений найтоншим,
здається, зараз у нас побутописцем "совкової" дійсности Михайлом Скаліцкі,
котрий так і починає свої повісті: "Діло було за Брежнєва", "Діло було за
Андропова"... Вистачить просто зіставити ці два типи епічних "вводів": з одного
боку — "15 вересня 1840 року, близько шостої години ранку, пароплав "Місто
Монтеро", лаштуючись одчалити від набережної св.Бернара, випускав великі клуби
диму..." (Г.Флобер), і з другого боку — через пів-тораста літ! — "Діло було за
Брежнєва", крапка (а "за Брежнєва" — це, прошу собі пригадати, від 1964-го до
1982-го — разом вісімнадцять років як один день, отож нічого нас полохати
греками та індусами!).
На кінець 20-го століття "західний" час подрібнено вже до рівня якогось
нескінченного дробу з утікаючим хвостом — не випадковий цей знак ділення на
електронному табло перед хвилинами й секундами: кожна мить! чверть миті! сота
частка миті! — розбухає од значущости, погрожуючи стати вирішальною: світ-бо
перемінний, як телеекран — не встигаєш добре приглянутись чи обмізкувати
побачене, аж блим! — зображення перемикнулось, і нагода, що ось тільки-но сама
була просилася тобі до рук, — вислизнула, щезла! (Телебачення — модель
американської культури, і ново-прибульця "зі Сходу" воно попервах ошелешує саме
темпом: мовною канонадою ведучих, блимним каскадом рекламних перебивок, владно
нав'язуваною швидкістю життя! — а ще й до всього тебе безперебійно бомбардують
звістками про те, що нового трапилося в світі за минулу годину6,
6 До речі: для нашої журналістики, котра "по-чумацькому" частує реципієнта
телерепортажами з минулорічних музичних фестивалів, а читачам газети
"нічтоже сумняшеся" обіцяє "надолужити" (?!) тижні вимушеного тієї газети
невиходу (просто фантастика якась, машина часу!), годилось би все-таки
винайти свою спеціальну назву — бо це, в кожному разі, не журналістика в
західному сенсі слова.
себто поки ти паркував авто, розмовляв по телефону й варив собі каву, тож,
хоч-не-хоч, — безпосередньо, навіч, усіма змислами вкупі відчуваєш власну
включеність у тісноту всесвітнього часу, який мчить, пориваючи тебе за собою, і,
може, одна з найповажніших причин уже згадуваної невротичности західного
суспільства є страх "не встигнути" — страх випасти з потоку; безробіття — тільки
одна з форм цього випадання, найбільш наочна). Розуміється, це тримає
підсвідомість у постійному нап'ятті, розуміється, це породжує в поспільстві
численні, на сторонній погляд начебто безпричинні, "нервові зриви", а сексологи
свідчать, що 70% мужчин на Заході страждають на передчасну еякуляцію, — так-так,
і нема чого соромливо одводити очі, бо, з другого боку, найвища в світі чоловіча
імпотенція та жіноча фригідність — "це ж у нас, у нас": у колишньому СРСР-і,
нинішньому СНД, чи як його там, так що вибір стоїть — між життям, хай і
надсадним, і нежиттям, — то що ви пропонуєте? Махнути на все рукою й
перевернутись на другий бік, як ми, по всьому видать, зробили в 1991-му році?..
Але ж — зацитую Джерома К.Джерома — "якщо Гарріс спатиме ще краще, то чи не
вигідніше буде відразу померти і не витрачатися на харчі й помешкання"?
Кожного, хто якийсь час жив на Заході, по поверненні додому, в Україну, на
перших порах переслідує ґротесково-фантастичне відчуття якоїсь сливе фізичної
зміни середовища: так, ніби мчав на гоночному велосипеді автострадою — і раптом,
чи то непомітно збільшилась сила земного тяжіння, чи в'їхав у невидиму в'язку
речовину желеподібної консистенції, — ти крутиш педалі з тією самою енергією, а
велосипед стоїть на місці! На всі твої новаторські пропозиції будь-що змінити —
і зовсім же реалістичні, ось тільки руку простягнути — і зроблено! — тобі,
покивуючи, відказують: "Треба буде подумати". І ще кажуть: "Як-небудь заходьте,
порадимось". І ще: "Еге ж, у принципі можна б..." (причім "подумати" не означає
вивчити питання чи зібрати інформацію, "як-небудь" не означає ні години, ні дня,
ні навіть місяця, а "еге ж" не означає взагалі нічого). Так чому ж! так давайте
ж! так зараз же! — галасуєш ти, а тобі на це: "Сделайте милость, Осип
Прокопович, не забегайте вперед!" Гадаю, ті горопашні чужинці — "світові
городяни", котрі, просіпавшись у нас таким робом рік-два, плюють, чортихаються й