Ґорбачова), – коли серед того гармидеру котрійсь гарвардській професорці
пальнуло до голови, що двом "землякам", сиріч мені й Бродському (sic!!!),
знайдеться про що побалакати, й вона щиросердо поволокла мене через цілу залу на
сходи, де "сам Бродський", і таки ж дійсно сам як палець, байронічно стовбичив з
цигаркою й почуватися мав, з усього судячи, досить паскудно (скільки б ти не
натреновував себе на байдужість до публіки, всяка саморозтрата, якою є публічне
читання, бувши енергетично невідвзаємненою – чи то в оваціях, чи в наступному
обступанні тебе звідусіль вдячним тлумом автографоловців, – неминуче полишить по
собі прикрий, нечистий холодок екзистенційної спустошености всуміш із досадою й
стидом за власний безглуздий ексгібіціонізм, – цей стан добре знають актори, але
й письменникам, чия професія в світі ринкової культури так само публічна, він
незгірш відомий, хоча чомусь украй неохоче ними дискутується), – я, на такий
романсовий "средь шумного бала задумчивый вид", остаточно сповнилася гірким і
гарячим почуттям солідарности й запарувала ним, як кавове горнятко. Гадаю,
Бродський це з місця й занюшив – інстинктом звірят, дітей і поетів. Інакше-бо
нічим не пояснити ту коротку сценку, що розігралася в імпровізованій сходовій
курилці між нами трьома: добросерда пані професор (чийого імені, забийте, – не
згадаю), американським звичаєм заплутавшись у географії, представила мене йому
як "Russian poet from * Російська поетка з Києва. (англ.)
Kiev"*, я заледве встигла впасти в річ, кувікнувши, що – не Russian я, а
Ukrainian! – як Бродський, умент, мов підключений до мережі, оживши й
розпростуючись над нами обома десь угорі в усій своїй сліпучій рудизні з якоюсь
несподівано лев'ячою, пластичною валежністю, видер у мене з уст мого бідного
поданого м'ячика, одіпхнув – і повів гру соло: переметнувши м'яча на безневинну
шанувальницю російського письменства з таким крутим підрізом і стільки
навальної, хижої сили вклавши в удар, що сердешна збараніла і, крім "yes" та
"no", надалі більше нічого з себе видушити не потрапила (втім, він їй і не дав
би!): так Russian чи Ukrainian? – загримів Зевeсом (здається, навіть наступаючи,
в той час як вона задкувала). – Don't you know it's ** Ви що, не знаєте,
що це не те саме? (англ.)
*** Відмінність і відмирання (гра слів). (англ.)
a distinction?** (Я спромоглася веселенько вбулькнути "Thank you, Joe", – бо ж
справді така неочікувано енергійна підтримка справила мені полегкість.) –
Distinction and extinction***, – не втримався дорогою від каламбуру: просто
пограв м'язами, як добрий атлет, і – нова атака: а може, вам невідомо й те, що
вони (кивок у мій бік) дали людству одного з найбільших поетів усіх часів і
народів? Ні? Не чули – про Сковороду? Бідна пані вже лиш заперечно трусила
зляканою головою, як заскочена школярка. – “Ґрі-ґорій Саф-віч Ска-ва-ра-да”, –
вимовив із підкресленим російським прононсом, мов знущально набрав посеред
англійщини три слова підряд курсивом, – кінець XVIII століття, поет, філософ, –
тут я знов розтулила рота підтакнути, але він одним поглядом відкинув мене назад
на моє невидиме глядацьке крісло в партері: сиди, дурепо, для тебе ж стараюся! –
і зайшовся коротким натхненним експромтом про Сковороду, десь хвилині на
третій-четвертій непомітно вибрівши на сучасний тамтому лан російського
класицизму. Тут уже гарвардянка пожвавішала, відчувши під ногами знайомий ґрунт,
і защебетала: о так, Карамзін! Дєржавін! Тредіаковскі! – але розумниця Бродський
знову "піймав м'яча", перехопивши мій "відхід із поля" (я не укривала виразу
ввічливої нудьги – незмінного почуття, що вселяють у мене вищепойменовані
панове), й зараз же захряснув тему – вибачливим (і водночас поблажливим – якось
так це в нього виходило) поясненням, що якраз викладає цей курс і що класицизм
завжди його приваблював (ще б пак! – "коль уж выпало в империи родиться"!). Аж
тут пані професор, нещасне офірне ягня, нарешті знайшла шпаринку, щоб
вислизнути, й, перепросившись, дременула навтьоки, залишивши нас самих – можна
собі уявити, з якою полегкістю! Я знову залебеділа щось на кшталт "I really
appreciate your support, Joe, * Дуже дякую Вам за підтримку, Джо, Ви не
уявляєте, як набридає цілий час знай пояснювати людям, до якої це культури
я належу. (англ.)
you can hardly imagine what a bother is to explain people all the time what
culture I belong"*, але він перебив мене вже з геть іншою, майже ненаграно (ну,
хіба що зовсім трошечки!) втомленою інтонацією:
– “Оставим этот басурманский язык...”