шкільній мапі, на пупочки "центрів" і великі неоковирні плями "провінцій"
(по-совковому, "реґіонів"), і з, по-своєму комічним запалом, брався, приміром,
доводити критикам, що Волкот "не вест-індський", отже "не реґіональний", поет! –
ніби поети справді, наче імперські чиновники, ранжируються на "центральних" і
"реґіональних", на "світло світу" й "літературну козятинщину", як учили нас
свого часу в орвеллівському Міністерстві правди, причому все "реґіональне",
розуміється, ab definitio "нижче за ранґом" (як уже показав Е.Саїд, один із
провідних на сьогодні дослідників культурного колоніалізму, це клінічна
симптоматика імперського світосприйняття, – коли політико-економічна залежність
автоматично пов'язується з нижчістю, меншевартістю, і то геть безвідносно до
расових та етнічних відмінностей: для британця чи француза доби імперії, "білі"
колонії, як от Ірландія й Австралія, також були населені нижчими істотами, так
що, наприклад, на рисунку Дом'є ірландців не випадково об'єднано з ямайськими
неграми). Саме тому, – попри багаторічне життя Бродського в наймодернішій з
імперій, що ніколи не знала "центру" в "старому доброму", тобто успадкованому
від абсолютистських монархій, сенсі, попри його належність до покоління, на чиїх
очах інформаційна революція з INTERNET'ом та комп'ютерною "віртуальною
реальністю" скасувала
5 Після цього захитаною виявилася вже не тільки антитеза
"метрополія-провінція", а й куди підставовіша – осілости й номадизму, що
своєю чергою є переродженою формою одвічного протистояння аґрарних та
кочівницьких цивілізацій. Стусове пророцтво з-перед двадцяти років: "Немає
дому. Світ утратив вісь," – справджується щонайбуквальнішим чином: на
думку антропологів, у пост-індустріальному світі психологія людини
неминуче міняється з "закоріненої", "домоцентричної" на так звану
"сателітну", "супутникову" (на практиці їй відповідають: життя "в дорозі"
з "леп-топом", пучок рівноправних "родинних" мов замість одної матірньої,
кілька "точок заземлення" – помешкання, близькі, – розкиданих по різних
країнах і континентах тощо) – психологію, в перспективі перехідну до
"екуменічної", котру хіба доводиться вважати єдиною видимою альтернативою
нині панівному, екологічно й гуманітарно неадекватному, способові
господарювання. Простіше мовивши, "Чингіс-хан з телеграфом", як іменував
той-таки М.Мамардашвілі російський більшовизм, іще можливий – але з
ядерним реактором уже ні, бо ніяка спроба підкинути реактора аборигенам на
колонізовані території не годна убезпечити від наслідків ядерної
катастрофи його самого. Ядерний реактор унеможливлює Чингіс-хана – що,
зрештою, й довела наша недавня історія, де край російському імперіалізмові
поклав Чорнобиль – давши первопоштовх "українській революції", що, в
остаточному підсумку, визначила наслідки грудневого референдуму 1991 року.
це поняття остаточно, вительбушивши з нього будь-які рештки глузду5, – для
Бродського так і зостався непроникно закритим один із, не побоюся ствердити,
найголовніших культурних смислів нашої епохи: те, що в ній од віків уперше
самоправно, суб'єктно, "від першої особи" зазвучав голос "іншого".
Голос "третього світу". Голос "другої статі"6.
6 Не згадую в цьому контексті про дрібніших "марґіналів" – соціальних,
сексуальних тощо: ті завжди мали "для внутрішнього вжитку" свої езотеричні
субкультури, котрі в другій половині ХХ століття, щоправда, успішно
"розгерметизувалися", але, незважаючи на гучні декларації (спеціально з
боку сексуальних меншин на Заході) або навіть наскрізність проникнення в
панівну, "маґістральну" культуру (як це особливо яскраво бачимо на
прикладі стрімкої "криміналізації" російського маскульту), все ж
незаперечно, що про якусь нову якість говорити тут не доводиться – що це
розвій, як люблять казати науковці, не інтенсивний, а екстенсивний.
Голос "колонізованого".
* * *
Це окрема величезна тема, з приводу якої вже опубліковано купу монографій, і,
позаяк я пишу не гасло до енциклопедії, а зовсім "суб'єктивного" есея, то не моя
справа реферувати вже-написане – обмежуся хіба констатацією того, для фахових
інтелектуалів зрештою загальнозвісного, факту, що від 70-х аж донині найбільш
(чи й єдино?) евристичними, "найвулканічнішими" та найбагатшими на відкриття й