контраверсії теренами гуманітарної думки не випадково продовжують залишатися
фемінізм і теорія колоніалізму, – на очах того самого здивованого покоління
зухвало розрослі з модних течій до ранґу окремих, самодостатніх дисциплін, і
нема на те ради. Якщо розуміти "третій світ" у сенсі трохи ширшому, ніж
перестаріло-політичний (зациклений на "двоїстості" "супердержавництва"), то
доведеться визнати, що й найбільш інноваційні мистецькі явища 90-х, від
югославського і китайського кіно до блискучої плеяди "кольорових" та
"імміґрантських" письменників Заходу й Сходу, також чи не всі поспіль пов'язані
з перетворенням раніше культурно здеправованої, "безмовної" (допущеної, було, в
так званий "мейнстрім" головно на правах об'єкта, предмета зображення), в
ґлобально-історичному масштабі "периферійної" реальности – на повноправно
культурну. Паралель у цьому зв'язку "третього світу" з "другою статтю" воістину
приголомшуюча і чимало допомагає прояснити, тим більше, що фемінізм на сьогодні
теоретично й історично розвиненіший, ніж усе ще порівняно "молода" критика
колоніалізму, й диспонує вже готовими для вивчення моделями (втім, на моє
переконання, культурна дискримінація жінок є лиш частковим проявом колоніалізму
в найширшому, філософському значенні терміна, але про це трохи нижче): під
оглядом "права голосу" Прекрасна Дама трубадурів нічим не різнилася, скажімо,
від Екзотичного Орієнту романтиків, – в обох випадках "об'єкт" естетично вабив і
навіть заворожував саме своєю "таємничістю", принциповою
іноприродністю-незбагненністю для суб'єкта, свідомого, що їм, як у програмовому
вірші Р.Кіплінґа, "не зійтися вдвох, допоки землю і небеса на суд не покличе
Бог". Зауважмо, що ця імперська формулка містить усе-таки яке-не-яке, а визнання
"інакшости" (бодай би тільки в її праві на існування!), тоді як зазвичай панівна
від Нового Часу мужськи-імперіалістична культура на такій простій констатації
самоочевидного ніколи не спинялася, а сягнисто простувала далі – послідовно
доводячи своє розуміння раз зауваженої "інакшости" до тієї візії, яку розумник
Р.Барт назвав був – виключно в стосунку до мови! – "колоніальною": коли
відмінність "від мене" сприймається за відхилення від норми (як-от: жінка – "теж
людина", тобто, при певній мірі лояльности, може бути потрактована як чоловік,
хоч і "недосконалий", бо з інакшими репродуктивними органами; чорношкірий
призначений до брудної роботи "самою природою", читай – тим фактом, що "моя"
шкіра набуває схожого вигляду лиш бувши брудною; ну й нарешті, щоб не множити
прикладів до нескінченности, – чудесне валуєвське "никакого малороссийского
языка не было, нет и быть не может, и наречие это ... есть тот же русский язык,
только испорченный воздействием на него Польши [курсив мій. – О.З.]", –
квінтесенція лінґвістичного еґоцентризму, що безперечно ущасливила б Барта своєю
воістину хрестоматійною наочністю).
Тобто, поки "Захід є Захід, а Схід є Схід", справи стоять ще не аж так кепсько,
– колонізація духу починається тоді, коли "Захід" всією наскрізно
інституційованою потугою власного правлячого ("енкратичного", сказав би Барт)
культурного еґоцентризму навалюється на "Схід" – довести йому, що той є,
властиво, "недо-Захід", "Захід другого сорту", чи, в щонайліпшому разі (якщо
поводитиметься слухняно!), – "Захід у потенції", терпимий на світі і навіть,
цілком можливо, узнаваний за милого й утішного єдино за умови, що залишатиметься
таким, яким "Захід" його хоче бачити. Ах ти, дурненька моя, дурненька, – із віку
в вік любовно втовкмачує Він, "Захід", – позбавленому (ним-таки, "Заходом")
власних засобів до існування "Сходові", – ну навіщо тобі (приміром) освіта,
навіщо тобі трудити голівку над речами, в яких ні чорта не тямиш, навіщо пхатися
туди, де все'дно нічого не втнеш, я ж люблю тебе саме такою, як ти є, безвільною
й безпорадною, м'якою й поступливою, може, трохи затурканою, але завжди
веселенькою, завжди з розпростертими мені навстріч обіймами, готовою поступитися
усім задля моєї вигоди – ліпший шматок за обідом, затуляння мене од небезпеки
власним пухким і теплим тілом, твоя головна окраса, дорогенька, – це
жертовність, запам'ятай собі, а щоб ти цього не забувала, то давай-но я ліпше
замкну тебе на ключик, щоб ніяких контактів із собі подібними, слухайся тільки
мене, і ніяких виходів із дому, окрім як зі мною попід руці, і – дай-но я
перевірю, що ти тут читаєш, скоро вже ти (неподобство, звичайно!) вивчилася