Я насправді не знала жодної з них. Але здогадувалася, що Діті любить пліткувати. Лую теж, хоча вона старалася поводитися так, ніби не любить. Бінта мовчала, але я задумалася про неї. Я їм не довіряла.
— Я наче заснула, — збрехала я. — Що… що ви побачили?
— Ти дійсно заснула, — сказала Лую.
— Ти була наче скляна, — промовила Діті, округливши очі. — Я бачила крізь тебе.
— Так тривало всього кілька секунд. Усі були ошелешені, але тебе не відпустили, — додала Бінта. Вона торкнулася губи й скривилася.
Я притягнула покривало до обличчя.
— Тебе хтось прокляв? — запитала Лую. — Може, через те, що ти…
— Не знаю, — швидко відказала я.
Діставшись дороги, ми розійшлися. Повернутися до своєї кімнати потай виявилося досить легко. Влягаючись у ліжку, я не могла позбутися відчуття, ніби за мною досі щось стежить.
Наступного ранку я скинула з ніг ковдри та побачила, що моя кров протекла крізь марлю на ліжко. Менструальний цикл у мене почався за рік до цього, тож побачене мене не надто збентежило. Але від крововтрати мені замакітрилось у голові. Я загорнулася в рапу й повільно пройшла на кухню. Там мої батьки сміялися з якоїсь татової репліки.
— Доброго ранку, Оньєсонву, — сказав тато, досі хихочучи.
Коли мати побачила моє обличчя, її усмішка розтанула.
— Що таке? — прошепотіла вона.
— У… у мене все гаразд, — відповіла я, не бажаючи йти звідти, де стояла. — Я просто…
Я відчувала, як по моїй нозі біжить кров. Мені була потрібна свіжа марля. І трохи чаю з вербового листя від болю. «І щось від нудоти», — подумала я й за мить обблювала всю підлогу. Батьки кинулися до мене й посадовили на стілець. Коли я сіла, вони побачили кров. Мати тихо пішла з кімнати. Тато витер рукою блювотиння в мене на губах. Мати повернулася з рушником.
— Оньєсонву, в тебе місячні? — запитала вона, витираючи мені ногу. Коли вона перейшла до верхньої частини стегна, я зупинила її руку.
— Ні, мамо, — сказала я, дивлячись їй у вічі. — Це не вони.
Тато насупився. Мати напружено на мене дивилася. Я затамувала подих. Вона повільно встала. Я не насмілилася ворухнутись, а вона сильно вдарила мене по обличчю, так, що в мене з рота мало не вилетів діамант.
— Ой-йой, жінко! — вигукнув тато і схопив її за руку. — Годі! Дитині болить.
— Чому? — запитала вона мене. Тоді глянула на тата, який досі тримав її за руки, щоб не вдарила мене знову. — Вона зробила це цієї ночі. Пішла на обрізання, — сказала вона.
Тато поглянув на мене вражено, але й, як я помітила, не без захвату. Саме так він дивився, побачивши мене на тому дереві.
— Я зробила це заради тебе, мамо! — крикнула я.
Вона спробувала вирвати руки з татової хватки, щоб дати мені ще одного ляпаса.
— Не смій мене винуватити! Ідіотко дурна! — заволала вона, не зумівши визволити руки з його хватки.
— Я не винувачу… — Я відчувала, як із мене, тепер уже швидше, точиться кров. — Мамо, тату, я ганьблю вас, — сказала я й заплакала. — Моє існування — це ганьба! Мамо, я — твій біль… від дня мого зачаття.
— Ні, ні, — заперечила мати, завзято хитаючи головою. — Я не тому тобі розповіла. — Вона поглянула на тата. — От бачиш, Фаділю! Бачиш, чому я так довго їй не казала?
Тато ще тримав її за руки, але тепер мав такий вигляд, ніби в цей спосіб стримувався сам.
— Таке тут роблять кожній дівчинці, — сказала я. — Тату, ти — популярний коваль. Мамо, ти — його дружина. Вас обох поважають. Я — еву. — Я ненадовго замовкла. — Не зробити цього означає накликати нову ганьбу.
— Оньєсонву! — вигукнув тато. — Мені байдуже, що думають люди! Хіба ти досі цього не знаєш? Га? Ти мала підійти до нас. Невпевненість — не причина це робити!
У мене заболіло серце, та я все одно вірила, що зробила правильний вибір. Може, він і прийняв мою матір і мене такими, якими ми є, але ми жили не у вакуумі.
— У моєму селі такого обрізання не вимагали від жодної жінки, — просичала мати. — Що за варварська… — Відвернулася від мене. Справу вже було зроблено. Вона плеснула в долоні та сказала: — Моя рідна донька!
Вона потерла лоба, ніби розгладжуючи сердиті зморшки. Взяла мене за руку.
— Вставай.
Того дня я не пішла до школи. Натомість мати допомогла мені очистити рану та накрити її чистою марлею. Заварила мені знеболювального чаю з вербовим листям і солодкою кактусовою м’якоттю. Я весь день пролежала в ліжку, читаючи. Мати взяла вихідний, щоб посидіти біля мого ліжка, і через це мені було трохи незатишно. Я не хотіла, щоб вона побачила, що я читаю. Наступного дня після того, як мати розповіла мені історію мого зачаття, я пішла до книжкового дому. Як не дивно, я знайшла те, що шукала, — книжку про мову нуру, мову мого біологічного батька. Я самостійно навчалася її основ. Це б неабияк розлютило мою матір. Тож поки вона сиділа біля мого ліжка, я читала цю книжку, сховавши її за іншою.