Аж ніяк не пишаюся своїм вчинком. Але якщо вас хоч раз в житті заганяли в глухий кут, ви зрозумієте, чому я так повелася. Я не мала вибору.
— Ліпше запитай свого Фелікса, на кого він оком накинув! — вигукнула я. — Я бачила, як він у своїй кімнаті дивився на ютюбі інтерв’ю з Джастіном Бібером, аж слину пускав і очей з нього не зводив!
Спершу в класі запала могильна тиша.
Я встигла подумати, що сонце сховалося за хмару, і очі менше печуть. А ще встигла подумати, що кричала на весь клас, навіть на мить не спалахнувши багрянцем до самих кінчиків волосся. Ба більше, почувалася дуже задоволеною.
Тиша тривала недовго.
— OMG!!!!! — верескнула Тея. — Ти щойно назвала мого хлопця гомиком?!
— От дідько!!! — і собі верескнула Роня.
— Якщо ти сама ненормальна, то ніхто не давав тобі права обзивати нормальних хлопців гомиками!
— Можна бути гомо й при цьому нормальною людиною. — заперечила я. — Хіба я назвала Фелікса гомиком? Здається, я такого не казала! Це ви зіпсуті!!!
Я аж злякалася власного голосу. Я ніколи ні на кого ще так не кричала. Ні на маму, тата, Крістоффера чи Нільса.
— Вона справді такого не казала!
Я рвучко крутнула шиєю, ледь її не вивернула.
— Чесно! — долинуло від дверей. — Гляньте на Феліксову шевелюру! А одяг! Навіть те, як він ходить… І нікому не спало таке на думку? Серйозно? Тільки Анне Беа і я помітили, що Фелікс найбільший на всю школу фанат Бібера?
У класі знову запала тиша.
— Я, власне, зайшов віддати тобі ось це, — вів далі голос. — Мабуть, випало з шолома, коли ми вчора розмовляли.
Я чула, як перехопило подих Нільсові, котрий стояв поруч.
А тоді все зупинилося.
…………
Таким було відчуття.
Здавалося, ніби всі органи в моєму тілі враз відмовилися функціонувати. Але не вмерли, ні. Більше скидалося на те, що мозок, серце, легені й нирки вляглися у свої гамачки й заспокоїлися.
Аж раптом тиша луснула, коли Роня заверещала просто мені в обличчя:
— Тримайся подалі від мого хлопця, бісова альбіноско!
Її довге темне волосся хльоснуло мене по щоці.
— І якщо ти ще хоч раз назвеш Фелікса гомо, я перетворю твоє життя на пекло!!! — рявкнула з-поза неї Тея.
— Агов! — крикнула Ширін. — Коли це ми почали сприймати всерйоз такого лузера, як Анне Беа?!
Ось так…
Тея та Роня рвонули з класу. Ширін гайнула за ними ще до того, як я встигла зажмурити очі.
Одна секунда.
Дві секунди.
Коли я розплющила очі, усе вже скінчилося. У дверях нікого не було. Мені судилося сидіти самій з англійськими підручниками на парті й купою пар очей, які свердлили поглядами мою потилицю.
Але я ще не хотіла, щоб усе скінчилося. Не так швидко.
П’ять секунд.
Шість секунд.
— Аннебіно…
Сім секунд.
— Аннебіно, отямся! — знову прошепотів Нільс. — Він хоче тобі щось віддати.
Я обережно розплющила очі.
Можу сказати лише одне: якщо вчора моє серце ледь не вискакувало з грудей, то це ніщо порівняно з тим, що воно витворяло сьогодні.
Він не побіг за Ронею.
Стояв перед партою і дивився на мене.
Найвродливіший хлопець на світі.
Маґнус!
— Ось, візьми, — мовив він. — Це ж твоє?
У руці він тримав рожевий рефлектор, який мама причепила до мого шолома, коли мені було шість років.
Я зашарілася по самі вуха.
Однак цього разу не засоромилася своєї ніяковості. А коли підвела погляд на Маґнуса, він усміхався.
— Побачимося! — сказав він, кладучи рефлектор на парту.
І пішов.
Ніяк не збагну, чому Роня так на мене накинулася, я ж зовсім не претендувала на Маґнуса. І все ж трохи розумію.
Нільс також.
Коли задзвонив дзвоник, Сюнне ввійшла до класу з підручниками під пахвою. Усі розсілися на свої місця, крім Теї, Роні та Ширін, які прогулювали урок у шкільній їдальні. Нільс нахилився до мене й прошепотів:
— Ти це зробила, Аннебіно! Тепер усе буде інакше!
Так і сталося.
«Операція „Тако“»
— Крістоффере! Анне Беа! Нільсе! Тако!
Тітка Муна так горлала, аж стіни будинку ходором ходили.
Я і Нільс покинули домашні завдання і зірвалися на рівні ноги.
Ми не домовлялися, що саме сьогодні підемо після школи до мене додому, але нам ще так багато залишалося обговорити, аж несила було розходитися. А що Нільсова мама з головою поринула в нову астрологічну фазу й воліла читати гороскопи, аніж готувати вечерю, то так ще й ліпше. Нільс принаймні повечеряє з нами. У такі періоди він часто в нас харчується. Моя мама уклала своєрідну угоду з його мамою, що про це ніхто не знатиме.