Я зручніше вмостилася на стільці. Нільс зробив те ж саме.
— Ти, Крістоффере, теж уважно слухай! — тітка Муна штовхнула малого ліктем під бік. — Мої поради стануть тобі в пригоді наступного року, коли підеш до школи. Перший клас — це тобі не жарти!
Крістоффер навіть не муркнув.
— Гаразд, — почала тітка Муна. — У твоїй ситуації, Анне Беа, головне — не відступити, не сподіватися, що все якось вляжеться. Треба дотиснути!
Дотиснути?!
Я не з тих, хто дотискає. Я належу до типу людей, які відступають з надією, що все вляжеться само собою.
— Дотискати треба на повну, а не наполовину, — повчала тітка Муна. — Найменший натяк на вагання на старті, і Тея, Роня та Ширін вчепляться тобі в горлянку й подеруть на дрібні клапті, навіть гикнути не встигнеш. Так завжди діють крутелики. Я мала з такими справу навіть дорослою, і з роками ліпше не стало! Але повернімося до справи! Суть у тому, що ти мусиш рішуче діяти від самого початку, дати їм зрозуміти, що перед ними гідний суперник. І це ще не все. Ти — суперниця, яка будь-що прагне перемоги!
Тітка Муна відхилилася на спинку стільця, задоволено кивнула головою.
Нільс глянув на мене.
Я теж скоса подивилася на нього.
— Уперед! — закликала тітка Муна. — Де ваша воля до боротьби? Готові дати відсіч суперкрутим?
— Ясно! — з готовністю відгукнувся Нільс.
— Звичайно! — неохоче погодилась я.
Тітоньці Муні не бракувало красномовства, однак мене вона щось зовсім не надихнула. Тітка не здогадувалася, які злі сили нам протистояли. Сумніваюся, що дорослих суперкрутих можна хоч приблизно порівняти з Теєю, Ронею та Ширін.
— Розумію, — мовила тітка Муна. — Боїшся, що вони мають більше козирів на руках.
— От, власне! Мають! — вигукнула я. — Бо вони — найгламурніші дівчата в усіх сьомих класах, а я… я… просто я!
— І повинна з того радіти! — не відступала тітка Муна. — Можливо, зараз вони й справді втішаються більшою популярністю, ніж ти, але все можна змінити. Бачила б ти свою маму, коли їй було дванадцять років. Вона мала пістряве волосся і таку товсту задницю, що їй вистачило б і половини. Не кажу, що вона закінчила школу суперзіркою, однак багато чого змінилося відтоді, як її прозивали Товстухою.
Тітка Муна відкусила шматочок від скоринки тако.
Я тяжко зітхнула.
Так, тітка Муна моя найулюбленіша тітонька, але вона зеленого уявлення не має, про що говорить.
— Хочеш сказати, що я коли-небудь зможу стати крутішою за Тею, Роню і Ширін? Та ти тільки глянь на мене! Я ж потвора, справжній freak!
Тітка Муна так рвучко підхопилася зі стільця, аж той ледь не перевернувся. Вона, мов торпеда, поперла навколо столу до мене.
— Ти не пофинна так кафати, — прогугнявила тітка повним ротом м’ясної начинки з сиром, притискаючи мене до грудей. — Ніякий ти не фффік!
Я почула, як вона ковтнула те, що мала в роті. Її горло було біля самого мого вуха.
— Ніякий ти не freak, — повторила вона виразно. — Чуєш? Ти — Анне Беа, найсолодша, найчудовіша, найрозумніша дванадцятирічна дівчинка з-поміж усіх мені відомих! А ти, Нільсе, — додала вона, — на почесному другому місці.
Нільс усміхнувся.
— Ти так кажеш тільки тому, що я твоя небога, — пробурмотіла я.
Тітка Муна випустила мене з обіймів.
— Твоя правда. Це теж має значення. Але я справді так вважаю. Не знаю жодної іншої дівчинка, яка, скажімо, так мило усміхається, як ти. Якщо добре подумати, то я, не вагаючись, скажу, що Нільс повинен розділити з тобою перше місце.
Кутики Нільсових уст майже дотягнулися до вух.
— Не лише твоя усмішка мила, — тітка погладила мене по щоці. — Ти маєш найгарніші очі. Блакитно-сірі й трішки зелені. Пусте, якщо вони не дуже добре бачать, зате вони гарні! А глянь на своє тіло! Не признавайся мамі, що я тобі таке сказала, але за кілька років хлопці стоятимуть у черзі, сподіваючись здобути твоє серце. Ось побачиш! Тільки трохи почекай!
Я зворушено закліпала очима.
— Та найважливіше — ти дуже добра людина. Ти ніколи не була б такою любою, симпатичною і розумною, якби скидалася на отих чорноротих супер-пупер стервозних гламурниць. Думаєш, я любила б тебе тоді більше?
Хоч я й зашарілася від її слів про тіло, тітка Муна завжди вміє поліпшити мені настрій.