— Що ж мені робити, по-твоєму? — запитала я. — Не брати ж мені завтра просто з порога Тею за барки?
Тітка Муна повернулася на своє місце за столом.
— Та ні, треба скласти план, — мовила тітка Муна. — План, який приведе нас до перемоги!
— Як же я зумію перемогти Тею? — допитувалася я. — Це моє життя попри все, а не Конкурс талантів! Тея поб’є мене на квасне ябко, якщо я спробую вивищитися. Роня з Ширін — теж. То буде криваве побоїще!
— Конкурс талантів? — пожвавилася тітка Муна. — Він має бути десь ось-ось?
— За два тижні, — докинув слово Нільс.
— Чому ж ви раніше не сказали? Йдеться ж про найбільше свято осені в середніх класах!
Я зітхнула.
Як це схоже на тітоньку Муну: свято цікавить її більше, ніж криваве побоїще. Вона любить ходити на свята.
Я вже пожаліла, що бовкнула про конкурс, бо Нільс із тіткою Муною миттю забули про мене й захоплено заговорили про змагання талантів.
— Торік перемогли два брейкери, класом старші, — розповідав Нільс. — Наш Надіф вийшов на друге місце, він грав на таких африканських тамтамах.
— О, тамтами? Боже мій! — вигукнула тітка Муна.
— А Юганна з паралельного класу здобула третє місце — зіграла на скрипці, — перелічував далі Нільс.
— Овва! — захоплювалася тітка Муна.
— Надіф і Юганна цього року теж братимуть участь у конкурсі. Але ми з Аннебіно гадаємо, що переможе «Фьокк Йостін». Музичний гурт Маґнуса та ще інших…
Я вже розтулила рота.
— Т-т-т…
Але більше нічого з себе не видушила. Слова раптом застрягли в горлі. Я не могла вдихнути повітря.
— Т-т-т… — спробувала я знову. — Т-т-те… спі-і-іва-а…
Глянула на Нільса. Той кивнув.
— У вівторок ми довідалися, що Тея з ними співатиме, — переклав Нільс моє мекання.
Тітка Муна звела догори брови, глянула на мене.
— Тея? Співатиме з «Фьокк Йостінами»?
Я закивала головою.
— Аннебіно каже, що вона співає, як недорізаний когут, — мовив Нільс.
— Що ж, схоже на те, — погодилася тітка Муна. — Якось, коли ще Тея ходила разом з Анне Беа на хор, їй дали заспівати соло, і це було жахливе соло. Щось середнє між ревом бабуїна й вереском березневого кота, наскільки пригадую.
Тітка Муна замовкла, а тоді подивилася на Нільса.
— Але ти сказав, що, на вашу думку, цього року переможе «Фьокк Йостін», — озвалася вона за мить. — Як же вони зможуть виграти конкурс із такою вокалісткою, як Тея?
— Бо вона запросила всіх однокласниць танцювати в своєму балеті, — пояснив Нільс. — Тобто всіх, окрім Аннебіно. Та ще Ільви-Мерете, але та вивихнула руку, тому не змогла приєднатися до решти. Підтанцьовка має відволікти увагу журі, вони просто не помітять жахливого співу Теї. А танцювати вона вміє класно. І «Фьокк Йостін» чудовий гурт. Тож попри все вони таки виграють змагання.
— І ВСЯ СЛАВА ДІСТАНЕТЬСЯ ТЕЇ, ХОЧА МАҐНУС ГАРАНТОВАНО ПЕРЕМІГ БИ Й БЕЗ НЕЇ!!!
Тітка Муна, Нільс та Крістоффер ледь не попадали зі стільців.
У мене прорізався голос.
— Тому ми з Нільсом вирішили начхати на те посміховище й лишитися вдома.
Я не перебільшу, сказавши, що нижня щелепа тітки Муни ледь не гепнула на підлогу.
— Що за балачки!!! Ви не… ви не… — тітці Муні забракло слів.
Вона навіть речення не змогла закінчити від очманіння. Але шок тривав недовго.
— Ви НЕ ПІДЕТЕ?! — рявкнула вона. — Чи ти вже забула, Анне Беа, що відбулося нині в школі? Маґнус не лише знав, як тебе звуть, але ще й заступився за тебе перед Теєю, Ронею та Ширін! Я ще такого не чула! Якщо хочеш поставити на місце суперкрутих, не маєш права займати оборонну позицію.
— Але…
— Ніяких «але»! Хай це буде моїм останнім вчинком у житті, але я силоміць потягну вас на Конкурс талантів!
Я не стримала усмішки.
Бо дуже навіть хотіла піти на конкурс.
Насправді я хотіла цього понад усе на світі. Ще від того моменту, як стало відомо, що «Фьокк Йостін» братиме участь у конкурсі, я мріяла почути гру Маґнуса на ударниках. Запал трохи пригас, коли довідалася, що й Тея з ними співатиме. А коли гасне мій запал, то Нільсовий гасне теж.
— Гаразд, — мовила тітка Муна. — Я знаю, що нам робити.
Вона схилилася до нас з Нільсом.
— Маю план, — по-змовницькому стишила вона голос. — Насамперед я мушу знати, чи ви на мене цілком покладаєтеся!
Я чула, як прокашлявся Нільс. Сама ж і слова не змогла вимовити.
— Вважатимемо вашу мовчанку за згоду. Попереду маємо ще два тижні в запасі. Тут важливо діяти командою. Ми ж одна команда, правда?