— ОВВА! Дивіться, хто це вже запхав носа в матьому!
Мої плечі миттю скам’яніли.
Тея.
— Ану, поглянемо, хто це в нашому класі сліпий! — почувся голос Ширін.
— Ясно хто — альбіноска-зараза! — додала Роня.
Я не обернулася, не підвела голови від книжки. Хоч тітка Муна й наказувала мені від самого початку зайняти тверду позицію на лінії вогню, однак чітко дала зрозуміти, що саме в цьому моменті треба витримати паузу. «Операція „Тако“» мала потривати не один день. Мить для наступу ще не настала.
— Тобі, до речі, вітання від Фелікса! — крикнула Тея. — Просив передати, що він НЕ гомо!!!
Я Фелікса так не називала. Але Теї байдуже, як було насправді, тому я зовсім не здивувалася.
— І не сподівайся, що Маґнус втріскався у тебе! — крикнула Роня. — Навіть НЕ збирався! Він мій хлопець, і ми закохані по саму ґульку, щоб ти знала!
Під вікном хтось пирхнув.
— Що-о?! — сіпнулася Тея. — Хтось щось там тявкнув?
— Та ні, ми — нічого, — винувато озвалися голоси.
— Отак воно ліпше для вас! — буркнула Тея.
Я, щосили примружившись, глянула в бік вікна. Марі й Ільва-Мерете єдині, окрім Нільса та Надіфа, ніколи не глузують з мене. Хоч і погано бачу, проте завжди таке помічаю. Хто сміється, а хто — ні. Однак ніколи не мала ілюзій, що вони можуть заступитися за мене чи щось таке. Нізащо не висунуться на лінію вогню заради мене. Самі — і без заступництва — часто стають об’єктами глузувань.
Тея вважає Ільву-Мерете надто дурною і товстою, а Марі — заучкою і хвальком. Марі не така зашугана, як я, вона не боїться тягнути догори руку й демонструвати, як любить вчитися. А ще має схильність забуватися і, ні сіло ні впало, ляпати свою думку. Як отоді в спортзалі, коли всі дівчата, за винятком мене й Ільви-Мерете, влаштували репетицію балету для виступу Теї. Не дивина, що вона також на топовому місці в списку тих, кого терпіти не може Тея. Тея люто ненавидить усіх, хто має відвагу висловити їй у вічі власну думку.
Можна було б припустити, що Марі й Ільва-Мерете мої подруги, якщо вже ми разом потрапили до чорного списку Теї. Але ж вони не дурні! Хай і належать до трохи нижчої касти, та все ж займають вище становище, ніж я. Усі знають, що дружити треба в межах своєї касти або намагатися притертись до вищих каст. Іноді мені майже шкода Нільса, який не розуміє, що спустився до рівня упосліджених, коли від першого дня у школі став моїм найліпшим другом.
— Який яскравий ранок!
Одд!
Я полегшено зітхнула.
— Знаєте, чому я такий радісний? — запитав він з порога. — Ось послухайте! На мене не тільки чекає попереду довгий шкільний день… Я радію, бо навчатиму сьогодні математики неймовірно метикуватих дітей!
Він усміхнувся до мене й Марі, перш ніж обвести поглядом увесь клас.
— Так-так-так, Роня і Тея, звісно… Не найліпший спосіб обрали, щоб висловити свою радість уздріти мене! Та не хвилюйтеся, я неодмінно дозволю вам вийти сьогодні до дошки.
Я сховала усмішку за підручником.
Хай би що там казала мама, але сарказм Одда цілком зрозумілий і доступний. Нільс теж так вважає, принаймні після того, як я поясню йому, що вчитель мав на увазі.
Я нахилилася до Нільса.
— Він хотів сказати…
— Та мені до дупи, що він хотів сказати!
Я аж здригнулася. Нільс ніколи не уриває мене на півслові.
— Мені й без нього є над чим подумати! Мені вдалося трохи відволіктися вчора, після отих усіх подій. Але я страшенно нервую, як подумаю про завтра, і майже не мо…
— Агов, — зашипіла я. — А що тоді про мене казати? Я ж стою на самій лінії вогню з суперкрутими! Подумай, як воно мені!
Отоді його й прорвало.
— Так, твоя правда! Як я міг забути про тебе! Тобі, ясна річ, найгірше! Тобі завжди найгірше!
Здавалося, ніби я чую Одда, бо Нільс говорив цілковито його тоном.
Ось тільки мені було зовсім не смішно.
Пуделиха
Нільс був страх який недобрий на мене весь день. Мені навіть довелося самій іти в бібліотеку на великій перерві, бо він домовився пообідати з Франсом у шкільній їдальні.
Франс вчиться у паралельному класі й займає третє місце з-поміж усіх семикласників, з якими неможливо дружити, після Селіни-ДЦП, Печеного Бірка й мене. Він носить окуляри а ля Гаррі Поттер, грає в шахи, колекціонує камінці й має вигляд майже потворного чудовиська. Іноді він просить Нільса пообідати з ним, і Нільс не може йому відмовити. Я теж не можу. І все ж Франс майже завжди обідає на самоті.