— Бріттані? Ота новенька в моєму класі? Вона теж з вами?
— Приєдналася вчора. На тамтамі. Ой… на тамбурині!
— Але мама не дозволяє мені грати з другосортними аматорами…
До такого повороту я була готова, тому зреагувала блискавично.
— За це можеш не хвилюватися. Нільс майже профі, а Бріттані лише підтримуватиме ритм.
Юганна замислено совгала замочок на куртці.
— Ми матимемо репетицію о шостій вечора, тут, у нашому підвалі, — вела я далі. — Тому й моя тітка прийшла. Іноді їй перевертається у голові, вона ниє без кінця і говорить якісь дурнуваті речі, які купи не тримаються зовсім! Але загалом вона класна! Допомагає нам із читанням нот й аранжуванням, бо має чудовий слух, диригує юнацьким хором і добре тямить у таких речах.
Я перевела подих.
Я так швидко торохтіла, аж захекалася.
— То я могла би… — почала Юганна. — Я маю при собі скрипку, тож… Якщо ви вже так чи інак матимете репетицію… Якщо ви не проти…
Я — не Нільс.
Мене не дратують люди, які не докінчують речення і говорять по півслова.
— Звичайно! — усміхнулась я.
Юганна зняла куртку й повісила на вішак.
— Окей, — Юганна теж усміхнулася. — Окей, я з вами.
За дві секунди бридка, слизька гадина заповзла назад у нутрощі й заховалася.
Take it away!
— Раз! І два! І раз-два-три-чотири!
Нільс ударив по клавішах.
Його пальці літали туди й сюди клавіатурою, він нависав над синтезатором і метляв головою.
Така манера гри збереглася у нього ще здавна, відколи він дев’ятирічним почав брати уроки музики в Йоґґе. Нільс перевтілюється за синтезатором. Тоді він — кровожерний вікінг, готовий порубати слухачів музикою, наче сокирою. Але настрій від його гри суттєво поліпшується.
Тітка Муна називає Нільса «заводієм». Таким він і є.
— Нумо, Нільсе! — вигукувала вона й плескала в долоні. — Містере Піаномен!
Я взяла до рук мікрофон.
Скоро моя черга.
Я глибоко вдихнула й почала подумки вести зворотний відлік секунд:
І п’ять. І чотири. І три-два-один… і…
— Waaaaaait!
Я опустила мікрофон.
Ну, що знову?!
— Sorry! — вигукнула Бріттані. — Коли мені вступати?
— Після Анне Беа, — сказала тітка Муна. — Зачекай, доки вона проспіває першу строфу, а тоді вступай!
Я чула з її голосу, що вона вже дратується.
— Отже! Спочатку! Раз! І два! І раз-два-…
— Excuse mе! — знову урвала тітку Муну Бріттані. — Ви впевнені, що мені не треба вступати одночасно з Анне Беа? Мені все ж здається, що це makes more sense!
Вона вимахувала тамбурином перед самим моїм носом. Двадцятилітній запах поту з тітчиних долонь усе ще міцно тримався бубна.
— Ти вступаєш після Анне Беа!
Тітка Муна, напевно, закотила очі або ще якусь міну скорчила, бо я чула, як захихотіли позад мене Нільс та Юганна.
— Спочатку! — скомандувала вона. — Раз! І раз-два-три-…
— Стоооооп!
Цього разу репетував Нільс.
— Корч схопив пальці!
Я важко зітхнула. Бойовий дух у підвалі або швидко прокисне, або зійде на пшик.
На щастя, тітка Муна була профі в своїй справі.
— Зробимо коротку перерву, — сказала вона. — Принесу собі філіжанку кави, а ви перепочиньте. За десять хвилин почнемо…
Нільс, Юганна, Бріттані та я знеможено попадали на стільці.
Упродовж тижня ми майже щовечора приходили на репетиції. Не все ще вдавалося, але тітка Муна підбадьорювала, мовляв, з дня на день стає ліпше, й наша пісня ось-ось набуде досконалого звучання. Я сподівалася, що так і буде. До Конкурсу талантів залишалося два дні.
Зі скрипкою пісня зазвучала особливо. Юганна наче не шкодувала, що приєдналася до нас. І Бріттані — теж. Навіть навпаки. Майже кожного дня обидві приходили після школи на репетицію. Ласували маминими млинцями, спеціальною яєшнею-очком від тата й коржиками від бабусі, а коли на столі з’являлися тако тітки Муни, напихали до рота по три «шкаралупки» нараз і були одностайними в думці, що ще ніколи не зустрічали родини, де так добре годують.
Наша участь у Конкурсі талантів досі залишалася таємницею. Я і Нільс домовилися з дівчатками нікому нічого не казати в школі. Тея — той тип, що всюди підозрює підступ. Вона запросто може додати два плюс два, якщо надто часто будемо шушукатися на перервах. Тому ми поводилися як завжди. Юганна спілкувалася у своєму звичному колі, а Бріттані вдавала, ніби нас не помічає.