Відколи я стала на лінію вогню, жодного разу не розмовляла з Маґнусом. З Теєю, Ронею та Ширін — теж. Щоправда, вони кілька разів обзивали мене бісовим лузером, двічі підставляли ніжку в дівчачому туалеті й качалися від дикого реготу, коли я зашпорталася за свій наплічник. Тож якась форма комунікації все ж була. Але вони настільки зосередилися на своїй майбутній перемозі в конкурсі, що згрубша начхати хотіли на нас із Нільсом і віддавали перевагу танцям та безконечним розмовам про те, у чому вони вийдуть на сцену. Таке нам підходило якнайкраще.
— Окей, перерва скінчилася!
Тітка Муна збігла вниз сходами, а за нею хвостиком — Крістоффер.
— Сядь собі на канапі, Крістоффере, — звеліла вона. — Ти будеш нам за публіку.
Крістоффер згріб на середину канапи всі подушки, видряпався на складену піраміду і ще трохи помостився, вибираючи найзручніше положення.
— Усі готові? — запитала тітка Муна.
— Так, — кивнув Нільс з-поза синтезатора, вимахуючи в повітрі відстовбурченими пальцями.
— Так, — кивнула Юганна, приставляючи скрипку до підборіддя.
— Так, — кивнула я, беручи мікрофон.
— Wait! — змахнула тамбурином Бріттані.
— Ти вступаєш після Анне Беа, — з притиском сказала тітка Муна. — Крістоффере, готовий?
Малюк зняв піратський капелюх, обережно поклав його на стіл і поважно кивнув з верхівки подушкової гори.
— Гаразд, починаємо! — вигукнула тітка Муна. — Раз! І два! І раз-два-три! Таке it away, Нільсе!
«Витрішки»
День конкурсу не міг розпочатися гірше.
Я не лише прокинулася з серйозним розладом шлунка, нервовою трясучкою та мандражем перед виступом. Не лише Маґнус обігнав мене на шкільному ґанку, навіть не глянувши в мій бік. Не лише Тея обізвала мене сліпотою й альбіноскою, коли я врізалася у парту Надіфа на великій перерві. За чотири години до початку конкурсу я ледь не облисіла!
Усе почалося з того, що Тея відчинила вікно на уроці домоведення й зарепетувала:
— АНУ, ГАЗОНИ, ЩОБ УСІ ПОЧУЛИ!
Марі ледь не впустила додолу яблучний пиріг, Надіф порізав палець, а Нільс сіпнувся і обсипав цукром увесь стіл.
Тільки я навіть не здригнулася. Я ще раніше почула гуркіт мопеда, котрий в’їхав на шкільне подвір’я за мить до того, як Тея розчахнула вікно. Я знала, що буде далі.
На подвір’я заїхав ПеКа.
ПеКа заміняє на уроках суспільствознавства Буділь, коли та має забагато проблем зі своєю травмованою шиєю. Ті, що в цьому тямлять, вважають його найкрутішим учителем у школі. Насправді його звуть Пер Крістіан, він має сині очі й майже таке біле волосся, як я. Різниця лише в тому, що він його вибілює навмисне. А ще він має чорно-жовтий мопед, на якому з ПеКа хоче прокататися більшість дівчат сьомих, восьмих, дев’ятих і десятих класів.
— ДАВАЙ, ПЕКААА! — верещала з вікна Тея. — ЩЕ ОДНЕ КОЛО!!!
Іноді я їй трохи заздрю. Хоч ПеКа щонайменше двадцять, Тея щиро вірить, що він у шаленому захваті від її викриків. Ото талант! Не боятися видатися смішною…
Мама каже, що я повинна навчитися ігнорувати думку інших про себе. Але це не так легко. До того ж коли Тея каже, що їй наплювати, що про неї думають інші, поваги до неї це не додає.
Називаючи мене бісовим лузером або Нільса дідьчим гомиком, або Ільву-Мерете товстулею, вона обов’язково додає щось на кшталт: «Соррі, дурню/дурепо! Але я завжди кажу, як воно є. Якщо правда вуха ріже, то це твоя проблема, не моя! Я не зі зла, і мені начхати, що ти про мене думаєш! Я така, як є, і впевнена в своїх словах на сто десять відсотків!!!» І йде собі, а я, Нільс та Ільва-Мерете залишаємося зі своїми проблемами.
Тому я маю деякий сумнів, чи варто цього вчитися. Маю на увазі, ігнорувати ставлення до себе решти людей. Це ніби вибачати їм зухвальство й приниження.
БРУУУУУУМ!
БРУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУМ!
БРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРУУУУУУУУУУ-
УУУУУУУУУУМ!
Мопед газував на підвищених обертах, шалений гуркіт уривався до класу. ПеКа зазвичай виконує прохання дівах-гламурниць. Коли він чергує у школі на перервах, то, правду кажучи, більше демонструє своє татуювання на руці, аніж пильнує за порядком.
— ПЕКА! ПЕКА! ПЕКА!
До Теї приєдналися Роня та Ширін. Вони верещали, як недорізані, коли ПеКа проїжджав під вікном.
— Досить уже, дівчатка! — озвався Бендік. — Повертайтеся до роботи!