Тея, здається, навіть заповажала Бйорна Інґе, коли той раптом збайдужів до неї, але це потривало недовго, бо вона почала зустрічатися з Рідваном. Бідака Рідван не мав вибору. Тея пригрозила викинути його з вищої касти, якщо він не поупадає за нею день-два, доки вона знайде собі в школі кращого кандидата на упадальника.
Ширін розгнівалася не на жарт за те, що Тея вдруге вкрала в неї Рідвана. Але вони вже помирилися. У них це звична річ. Та й Ширін вже повернула собі Рідвана.
Роня залишилася без пари. Чекає свіжого поповнення у вищій касті класу. Коли Маґнус нещодавно розпрощався з нею, вільних хлопців не залишилося, хіба один: Бйорн Інґе. Але він її не цікавив.
Ходять чутки, ніби поповнити ряди вищої касти може Турфінн-Чічка, бо Тея почала зустрічатися з його старшим братом. Вона таки знайшла собі хлопця у старшій школі. Він навчається у 9-А, його прозивають Турлейфом-Арканом. Ми з Нільсом дуже сумніваємося, що Тея знає, що таке аркан.
Бріттані, допетравши, що я трохи завищила розумові та інші здібності Бйорна Інґе, на щастя, не образилася на мене. Принаймні зробила не надто квасну міну. Вона й далі вигулькує у вікні Нільса, коли ми найменше того сподіваємося. Іноді відверто з нас глузує і обзиває suckers, а, буває, заходить в гості пограти разом у карти.
Нільс каже, що часом вона приходить навіть тоді, коли його немає удома. Якось, повернувшись від мене додому — ми вдвох готували домашні завдання, — він застав маму й Бріттані на кухні. Вони пили какао й задоволено хихотіли над своїми гороскопами. Бріттані саме вичитала пророцтво: невдовзі вона зустріне високого брюнета, який по вуха в неї закохається. Мама Нільса знала й те, що він буде ледь косооким і матиме загадкове минуле.
Тато Нільса досі водиться з Пуделихою. Не те щоб Нільс її сильно заповажав, однак скепсису в його ставленні стало менше. Коли ми ласували марципановим тортом у нас вдома після Конкурсу талантів, я навіть чула, як він сміявся з її оповідки про гриби й купки лайна. Відтоді він ще не бував у Драммені, але має намір приїхати в гості на Різдво. Пуделиха казала, що поблизу її дому є класна крита скейтрампа. Її донька, Уда, бомбезно катається на скейті.
Нільс, до речі, дуже добре навчився цієї осені кататися на скейті. Кілька днів тому я ходила з ним після уроків на скейтрампу й сама бачила. Марі й Ільва-Мерете теж там були й навперебій хвалили Нільса: який він симпатяга, коли усміхається, а волосся стирчить на всі боки, а коли він підросте, то стане ще симпатичнішим.
Від тих слів мені ціпеніють кістки. Ану ж Нільс раптом запишається і подумає, що вартий ліпших друзів, ніж я? Ліпших за ту, що нидіє на майже най-найостаннішому щаблі найнижчої касти, яка вічно натикається на парту Надіфа, заходячи в клас і виходячи з нього. Я боюся навіть подумати про таке!
Але поки що він дружить зі мною. Бо ж саме переді мною хотів похизуватися своїм умінням на рампі. Точно знав, що я похвалю й відповім на його «дай п’ять!». Однак більшість однокласників досі вважає мене негідною своєї дружби.
Вони не єдині.
Суперкруті Тея, Роня та Ширін нітрохи не змінилися, далі такі ж грубі й злобні, як були. Може, навіть ще грубіші, відколи програли Конкурс талантів потворі, нещасному бідачиськові, норвего-американці та скрипальці, яка до того ж відбила в них Фелікса. Змовницьких шепотів у коридорах не поменшало. Мене досі проводжають злісними поглядами й кидають образливими словами мені в обличчя. Коли вчора Сюсанна процокала повз на своїх високих каблуках, вона глянула на мене таким зневажливо-співчутливим поглядом, аж мені морозом сипонуло поза шкіру.
Але попри те сталося й багато чого приємного!
Я, Марі, Ільва-Мерете, Надіф, Селіна, Бірк, Франс та Нільс об’єдналися у своєрідний гурт. Ми часто гуляємо разом на перервах. Ми з Нільсом навіть почали обідати в їдальні!
Моя обсмалена гривка теж почала відживати. Вона ще не цілком відросла, але вже пнеться у правильному напрямку. Час від часу я ношу чорну бандану, щоб хоч трохи змінювати свою зовнішність. Чорне на білому, ага!
А Маґнус?
Гаразд, ось слухайте!
Коли ми — я, Нільс, Марі, Ільва-Мерете й Надіф — обідали вчора в їдальні, дещо сталося. До нашого столу підійшов Маґнус. Раптом вигулькнув із булочкою у руці, стояв і дивився на мене.
— Як ведеться «Темній конячці»? — запитав він. — Далі граєте разом?
Я не могла вимовити й слова через напханий канапкою рот.
— Мрммммрмм, — промимрила я, давлячись хлібом. — Мрмммрммбрм…
Навіть із порожнім ротом я не дуже мала б що сказати мудрого. Ми з Нільсом кілька разів влаштували собі репетиції, тільки вдвох, але не заради вправи, а просто задля задоволення.
— М-м-ми трохи запустили репетиції, — нарешті видушила я з себе. — Т-т-так, займаємося час від часу…
І тоді він сказав…
Сказав те, що змусило моє серце загамселити об легені, упасти в живіт і підстрибнути знову до горла, закласти відразу обидва вуха так, що я цілком оглухла.
— О, кльово! — сказав Маґнус. — Напевно, я невдовзі сконтактуюся з тобою.
Він усміхнувся і пішов собі геть.
Я чула, як Марі й Ільва-Мерете голосно охнули десь поруч.
Я потім знову оглухла, уже втретє за якихось пару тижнів.