Я не могла вимовити й слова через напханий канапкою рот.
— Мрммммрмм, — промимрила я, давлячись хлібом. — Мрмммрммбрм…
Навіть із порожнім ротом я не дуже мала б що сказати мудрого. Ми з Нільсом кілька разів влаштували собі репетиції, тільки вдвох, але не заради вправи, а просто задля задоволення.
— М-м-ми трохи запустили репетиції, — нарешті видушила я з себе. — Т-т-так, займаємося час від часу…
І тоді він сказав…
Сказав те, що змусило моє серце загамселити об легені, упасти в живіт і підстрибнути знову до горла, закласти відразу обидва вуха так, що я цілком оглухла.
— О, кльово! — сказав Маґнус. — Напевно, я невдовзі сконтактуюся з тобою.
Він усміхнувся і пішов собі геть.
Я чула, як Марі й Ільва-Мерете голосно охнули десь поруч.
Я потім знову оглухла, уже втретє за якихось пару тижнів.
…………
Я бачила, як Марі й Ільва-Мерете намагаються щось сказати, бо їхні губи ворушилися. Вони вимахували руками просто в мене перед носом. Коли до мене нарешті повернувся слух, дівчата розчервонілися аж до багрянцю на щоках.
— Ми знаємо, що він мав на увазі, Анне Беа! — вигукнула Марі.
— Га?
— Він мав на увазі те, що ти сподівалася, він має на увазі! — сказала Ільва-Мерете.
Я примружено глянула на дівчат.
— Новина вже гуляє школою, — хором сказали обидві. — «Фьокк Йостін» шукає нову вокалістку!
Я відкинулася на спинку стільця, потім зірвалася на ноги й повисла на шиї Нільса. Його канапка злетіла в повітря і впала на підлогу, ковбасою донизу. Пляшка з водою перевернулася, мої окуляри тихенько хруснули.
Але то все дурниці! Усе дурниці!
Я почувалася найщасливішою потворою на світі!
І знаєте, що найчудовіше?
Це відчуття і досі не минулося!