Ільва-Мерете подивилася на мене й кахикнула.
— Я теж мала танцювати з ними, якби оце зі мною не трапилося на вихідних, — вона підняла догори руку на перев’язі.
— Ви що, не чуєте! — рявкнула Тея до дівчат, які вже знову відступили до дзеркальної стіни. — ЗАД НАЗАД, ГРУДИ ВПЕРЕД!
Я потупила очі.
Нільс мав рацію.
Тея готувалася виступити на Конкурсі талантів разом з «Фьокк Йостіном» з піснею Ріанни. І це ще не все. Її виступ доповнювався танцювальним шоу всіх дівчат класу.
Усіх, за винятком мене.
Нільс гупнув мене ліктем під бік.
— Скільки б вони не тренувалися, це ще нічого не означає, — сказав він. — Тея ніколи не зуміє перевершити співом тебе, Аннебіно!
Я зітхнула.
Як це типово!
Типово!
ТИПОВО!
Тея, певно, сподівається, що за отим вихилянням-присіданням ніхто не помітить, що її спів — повний відстій.
Найгірше — так воно й буде. Ніхто не помітить…
Світла голівонька
Вам буде легко здогадатися, чого я найпристрасніше прагнула, прокинувшись уранці.
Саме так.
Залишитися вдома й влаштувати собі день-щезник.
Я заїкнулася мамі, що нині не в формі, але вона без зайвих слів стягнула з мене ковдру й звеліла не вигадувати дурниць.
— Що було б, якби всі пропускали школу через поганий настрій? — запитала мама. — Усі дівчатка, буває, почуваються трохи не в формі, коли їм дванадцять.
Я знову натягнула на себе ковдру. Але мама пиляла мене й далі.
— Тітка Муна в твоєму віці була маленька, мов карлик. Носила зубні брекети, на голові стирчали кілька кволих волосинок, і ми обзивали її major loser. Але минув час, Муна раптом почала рости, стало пишним волосся, з’явилися груди, почалися менструації, і все налагодилося.
Тітка Муна — молодша мамина сестра й моя улюблена тітонька. Хоч я знаю, мама такими балачками намагається мене розрадити (цю історію я вже чула сотні разів), та її спроби марні. По-перше, вона певним чином визнає, що я така сама безпорадна, як тітка Муна в дитинстві, а по-друге, у моєму випадку все зовсім по-інакшому.
Тітка Муна переросла свої вади. Вона стала вищою на зріст, підстриглася і… гоп! — ураз стала нормальною, навіть коханий у неї з’явився, якого прозивали Руне-Чубчик за півнячий чуб на голові і який викрав для неї зі шкільної музичної кімнати тамбурин, коли їм було по чотирнадцять років. Тітка досі його згадує.
А я?
Я ніколи не переросту свою потворність. До кінця життя матиму біле волосся, мертвотно-бліду шкіру, мружитимуся через поганий зір і завертатиму білками очей.
Я ніколи не стану нормальною!
Та я, власне, і не брешу, кажучи мамі про погане самопочуття, бо мені всюди то болить, то коле. Іноді тіло здається мені замалим для всього, що в ньому відбувається. Ніби серцю, легеням та іншим органам там тісно. Буває, навіть заплакати не можу, так тисне в грудях. Я лежу й трушуся, а звуку нема. І сліз нема. Нічого. Тільки поодинокі судоми, коли я намагаюся зробити вдих.
Так я почувалася і того ранку.
Але мама була непоступлива. Зрештою, я опинилася за столом над тарілкою з пластівцями і дивилася мультфільм про Капітана Шаблезуба.
Іноді я замислююся, яким було б моє життя, якби я мала старшого брата. Чи жилось би мені легше? Усі знають, присутність старшого брата збільшує шанси на повагу й любов однолітків. Якби я мала старшого брата, нормального й, може, навіть трохи прикольного, усе, напевно, склалось би інакше.
Але про це я вже ніколи не дізнаюся. Натомість моїм обов’язком — і від нього не відвертітися — є догляд за п’ятирічним Крістоффером, який хоче стати астронавтом або професійним леґо-будівничим, коли виросте. Чи, може, догляд за Капітаном Шаблезубом? Уже й сама не певна. Відколи мама з татом купили братчикові костюм Шаблезуба з піратським капелюхом, він з нього не вилазить. Пір’їни з капелюха валяються по всій хаті.
— Випростай спину, Анне Беа, — каже мама, подаючи мені пачку молока. — Світ не стане кращим, якщо в тебе ще й горб виросте!
Мама, напевно, не усвідомлює, що порівнюючи між собою людей, вона завжди приплітає когось потворного.
— Бачив, як учора Муна фліртувала з Сівертсеном? — якось улітку підслухала я розмову мами з татом.
Увечері напередодні приходили в гості сусіди, сиділи на веранді, аж випадково нагодилася тітка Муна. Вона примостилася біля Сівертсена: у нього в вухах росте волосся і він продає холодильники.