— Киньте жарти, Циклопе! Чи вам нагадати вашу клятву?
Професор враз ніби оглух. Таємничий гість щось казав йому, а він думкою перебував десь там, на півстоліття назад, у кабінеті ректора Франкфуртського університету.
…У широкі вікна б’ють скісні промені весняного сонця. На душі Генріха легко, весело. В кишені диплом маґістра, запрошення від директора Мюнхенської обсерваторії.
Чудові перспективи, здійснення юнацьких мрій. Дослідження планет, зірок, Ґалактики. Вивчення можливостей життя в інших світах.
Ректор, сивий, підтягнутий вчений, стоїть біля столу, підбадьорливо киває Генріхові, робить знак підійти ближче. В його кріслі сидить чоловік у чорній уніформі з відзнаками СС. Нарукавник зі свастикою впадає в очі юнакові. Він спочатку кидає усміхнений погляд на есесівця, потім здивовано переводить його на ректора. Той нахиляє голову й завчено, ніби повторює чиїсь слова, каже!
— Генріх фон Шварц, доля посилає вам можливість прекрасного вибору. Я знаю ваші задуми, знаю про запрошення з обсерваторії. Все це чудово. Але вам пропонується інша кар’єра. Вислухайте пропозицію нашого гостя і вирішуйте. Я не буду вам заважати, — й повагом вийшов з кабінету.
— Ми пропонуємо вам, Генріх фон Шварц, стати нашим співробітником, — почав гість. — Часу для роздумів мало. Бажано, щоб ви відповіли зараз же.
— Хто такі «ми»? — запитав трохи розгублено.
— Облиште раз і назавжди запитання — хто, що, куди, — нахмурився есесівець. — Такі запитання не задаються. Великий рейх готується до походу на Схід. Там — цілий недосліджений континент, мільйони диких аборигенів. Нам потрібні освічені люди, еліта, яка б тримала в руках ту хаотичну стихію. Ви розумієте, які перспективи, які можливості? Ви оцінюєте таке довір’я?
Генріх мимоволі виструнчився. Приємний холодок прокотився в грудях, залоскотав у горлі. Есесівець підбадьорливо торкнувся його руки.
— Ви прекрасно склали фаховий екзамен. Тепер найважливіший екзамен — життєвий. Екзаменує фюрер, нація, історія. Ви розумієте? Зорі підождуть. А велика доля рейху — не чекатиме! Ясно вам, Генріху?
— Хайль! — чітко відповів фон Шварц.
Есесівець вдоволено поплескав його по плечу.
— Я знав, що ми знайдемо спільну мову…
Після цього блискавично-несподіваного рішення Генріх цілу ніч не спав. А коли на кілька хвилин склеплювались повіки, снилися йому старовинні знаки зодіаку. Вони зловісно ворушилися, підморгували, і чомусь погляд в кожної зоряної істоти був схожим на гострий вимогливий позирк есесівця, Генріх прокидався, вставав, підходив до вікна, дивився на бліді сузір’я над дахами Франкфурте. І здавалися вони йому блідими, невиразними, далекими. Справді, слушно сказав його співрозмовник. Зорі підождуть! А життя… Готується вражаючий, історичний похід. Не було ще такого в історії. Німеччина виковує новий порядок у світі. Хіба може він залишатись поза цією героїчною місією? А зірки, інші світи? Хіба ж там, на Сході, не лежать недосліджені духовні континенти? Практично там — інша, чужа цивілізація. Аборигени, джунґлі душ. Потрібен науковий підхід. «В СС, в гестапо достатньо костоправів, — так відверто сказав гість. — У них відсутнє розуміння ситуації. Це — м’ясники, виконавці, і вони вельми корисні для рейху, бо в такій великій колонії слід буде вживати різні прийоми, в тому числі й силові. Але аборигени все-таки людиноподібні я, отже, їм не чужий психологізм. Потрібно буде знаходити ключики для контакту. Тонка психолоґічна настройка, науковий підхід…» Так, так, Генріх розуміє це, і стане на шлях пошуку й героїчної дії.
А потім… Що потім?
Дні й ночі в гестапо. Знайомство з роботою. Страшно, солодко-тривожно. Глибини людських душ — ворожих, зневажених, відчайдушних, застраханих. Генріх поринав у свої обов’язки, мов у трясовину, відчуваючи, як зорі все далі й далі відходять у небуття, мов примари дитячих снів…
Нарешті, як знак найвищого довір’я, прийом до «Чорної Ложі». Про неї не знає навіть більшість співробітників гестапо й СС. Лише обрані, лише найдовіреніші. При світлі свічок, у сутінках втаємниченого підвалу Генріх стоїть перед Великим Драконом, обличчя якого надійно прикрите чорним балахоном, і всотує настанови:
— Викиньте всі забобонні казочки про «світлих», «темних», «білих», «вогняних» і тому подібну бридоту. Кольори не мають ніякого значення там, де вирішує сила, мужність і знання мети. Кров червона у негрів і євреїв, у арійців і китайців. Усі жупели ідеологій віддамо ворогам та слабоумним сліпцям, яким належить бути рабами, виробничою силою історії. А що таке історія? Воля сильного! Страх і морок — для мізерних душ, які створили етичні табу й заборола серед нуртуючих сил реальності. Це смішно! Ми кидаємо виклик драглистому світові й, ламаючи так звані етичні, культурні, гуманістичні огорожі, поклоняємося князеві мороку — Великому Невідомому. Там, де для принижених і страхопудів морок сповнений привидів та жаху, там для нас засяють вогнища великих перемог і урочистостей. Юберменш, надлюдина витопче всі застороги так званої цивілізації загнилого світу і витворить ідеали жорстокої сили й всевладності. Що може бути величніше? Чи готовий ти, Циклопе, прийняти нову заповідь? Чи готовий глянути в очі Великому Невідомому?