— Друзі! — пролунав над площею тихий голос космонавта. Помовчав якусь хвилю, ніби добираючи слова, поглянув у небо, знову опустив погляд на ряди дітей. — Земляки мої, брати! Скажу вам відверто, що я не прихильник великих зборищ. На них якось ніяково… на них не висловиш свою думку так, як хочеш… Ви, мабуть, розумієте? Ну, як сказати? Кожен з нас наодинці з дружиною, або з подругою, або навіть хлопець з хлопцем вільно скаже те, чого не посміє промовити перед громадою… Я бачу, що ви ще не зовсім розумієте мене… Я поясню! В моїй душі тепер багато такого… чого я просто не можу передати вам… а може, не посмію. Бо ви не зрозумієте, не збагнете! Не тому, що я особливий! Про це вже говорили тут… Я звичайний сільський хлопець, як і мої попередники — Попович, чи Титов, чи інші космонавти. Але мені довелося одному з перших бачити те, чого ще не бачили людські очі, точніше, погляд людей Землі. Отже, й думка, що зародилася в мені, просто не стала ще думкою всіх інших. Я слухав тут ваші промови… ваші хвилюючі, близькі моєму серцю слова. Про польоти, про майбутнє Землі, про підкорення природи і тому подібне. Я слухав, радів… і думав — як багато ще треба знати, збагнути, щоб правильно зрозуміти свій шлях. Скажу ще простіше: може, більшість з того, що ми тепер говоримо, про що мріємо, — не те, що треба, не те, що буде!
Секретар здивовано поглянув на Павла. Зацікавлено завмерла площа. Таня опустила повіки, посміхаючись куточками вуст. Добре, коханий… Добре кажеш…
— Ми йдемо у мрії звичним шляхом, — вів далі Павло. — Думаємо приблизно так: «Полетимо на інші планети. Освоїмо їх. Перетворимо в свої домівки, в свої поля. Підкоримо галактичний простір. Будемо їздити на екскурсію вже не на Кавказ, скажімо, чи Алтай, а на Альфа Центавра, в командировку не на північ або в туристську мандрівку не в Америку, а в туманність Андромеди або навіть в іншу метагалактику». Це поверхово! Ми почали ворочати гігантськими поняттями, не задумуючись про їхнє справжнє значення, не розуміючи, що тут перехід до іншого щабля світу, до іншої масштабності мислення, життя, розуміння, до інших енергій, до іншої свідомості, до іншої етики, нарешті…
Ми стоїмо перед новою революцією, друзі! І ця революція буде важчою за всі інші революції. Революція духу! Важко буде нам боротися з тими, що стоятимуть по інший бік барикад! Тому, що вороги не десь збоку, а в нас! На кожному кроці нас затримує косність, традиція, славолюбство, властолюбство, реакція, догми, забобони!.. Та що там рахувати? Кожен знайде сам в собі безліч таких «прикрас». Чому я кажу про це? Тому, що битва з самим собою необхідна в Епоху Космосу! Без неї нема цієї Епохи. Саме до цієї думки я веду. Тільки наївні люди можуть думати, що нічого не змінилося, лише масштаби стали іншими. Що можна буде кабаре будувати на Сатурні, а гангстеризм розповсюдити аж до Плутона, а то й до інших зоряних систем. Так мріють деякі західні фантасти. Інакше вони не уявляють майбутнього. Та не будемо про них. Навіть ми, хоч і стоїмо на твердій основі братства народів, єдності, прогресу, — часто переносимо свої уявлення нинішнього дня на грядуще. Ви ось говорили в своїх чудових виступах: «загнуздаємо» природу, «підкоримо» зоряні простори і так далі. Я знаю, що вогонь сердець ваших кличе до подвигів, до нового, до таємничого. Але традиційне мислення вкладає той вогонь в звичні рамця. «Загнуздати» природу! Ніхто не думає як слід про таке поняття. Адже природа наша мати. Ну хіба хто-небудь з вас став би мріяти про те, щоб приборкати, загнуздати власну матір? Ви усміхаєтесь. Вам здається абсурдною ця думка. Те ж саме стосується природи. Вона породила нас, ми, її діти. Отже, ми й повинні пізнавати її закони, використовувати їх в цілях спільного блага. Чи можна зробити щось, порушуючи закони природи? Ні. Таке порушення не приведе ні до чого, крім катастрофи. Отже, гармонійне поєднання інтересів людини з законами Природи, Світобудови — шлях для вас, гарячі серця, палкі душі!
Ви говорили про підкорення планет. Прекрасно! Але ж планети можуть бути заселені? І цивілізації на тих планетах на тисячі, мільйони чи навіть мільярди років старіші, мудріші за нашу, земну… Може, ми лише одна з наймолодших рас у Всесвіті! Все можливо в Безмежжі. Така думка образлива, напевне, подумає хтось з присутніх. А я гадаю — ні. Треба не культивувати надмірної пихи. Треба мислити широко, треба бути справжніми синами Космосу, раз ми вже вийшли за межі материнської планети. Яке має значення, що ми, може, ще юні, недосвідчені? Адже й Архімед, Ейнштейн, Ціолковський, Ленін були колись дітьми…