Виснажене обличчя Петрова гидливо зморщилося. Павло Коваль ясно, по-дитячому усміхався. Він кивнув президенту, сказав:
— Досить. Все зрозуміло…
— Що тобі зрозуміло, Павлушо? — тихо запитав президент.
— Як завжди… Шум, сенсація, марення…
— Не так просто… Не так просто… — Президент суворо задумався, з силою потер перенісся. — Вся ця «писанина» переслідує безліч цілей… і політичних, і філософських, і навіть військових. І ми не будемо розбиратися в них… Аромати нехороші… Але… все пізнається від зворотного…
— Я не розумію тебе, Сергію Олександровичу, — озвався Петров.
— Поясню. — Обличчя конструктора і Павла запитливо повернулись до президента. — Доводячи свою думку до абсурду, репортер справді ставить цілий ряд цікавих питань. Катастрофа відбулася. Катастрофа не відбулася.
Коваль загинув. Коваль повернувся. «Марс-16» стартував одним — повернувся зовсім іншим. (До речі, хтось із наших пробазікався, хоч я й наказував, щоб про це не говорили). Коваль знайшов на планеті залишки цивілізації, діючу систему іригації — і жодної істоти. Чи не занадто багато загадок. Навіть для науки, не кажучи про громадську думку Землі?
— Що ж ти хочеш? — запитав Петров.
— Ясності. Як і належить ученому. — Президент уважно поглянув на Коваля. — Як ти гадаєш, Павлушо? Паради проведені, мітинги там всякі, бесіди, прес-конференції. Накричалися, нахвалилися, наговорилися. А тепер, мабуть… і до праці знову…
Павло радісно засміявся, тріпнув кучерявим чубом. Карі очі його засяяли.
— Ач, — хитнув головою президент. — Зрозумів одразу…
— Я готовий, — ствердно сказав Павло.
— Тобто що готовий? — не зрозумів Петров.
Президент іронічно мугикнув.
— Який же ти недотепа. Павлуша спритніший. Він готовий летіти знову…
— Куди?
— На Марс, розуміється, — недбало кинув Павло.
— Що ви мене — розігруєте? Там, за стінкою, збирається Консультативна Рада Космоцентру, вона буде затверджувати наступний етап дослідження Марса, який… якщо я не сплю, відбудеться через два роки… а тепер я чую студентські репліки не тільки від космонавта, якому ще дозволено таке…
— А й від старого академічного вовка, — підхопив президент. — Ну, не будемо сперечатися так сумбурно. Ти, справді, подумай. Ми зіткнулися з неймовірним, з неправдоподібним явищем. Перший політ на іншу планету — результати виявились не стільки науковими, скільки сенсаційними. Ми не можемо залишитись спокійними. Не можемо сидіти і планувати, як колись. Ми повинні знати. Ти розумієш — знати!
— Але не ціною авантюр! — похмуро сказав Петров.
— А хіба перший політ був авантюрою? — гостро запитав Павло.
Петров мовчав. Президент усміхнувся. Примирливо сказав:
— Його тривожить, щоб не повторилось попереднє, Павлушо. Ти повинен зрозуміти…
— Я розумію. Але ж конструкція прекрасна. Не вона винна. Непередбачена радіація…
— Гаразд, — знизав плечима Петров. — Хай так. Можна захистити керування від радіації. Можна форсувати двигуни, щоб летіли в режимі прискорення… але ж збільшення габаритів? Це поки що неможливо… Ти знову повинен летіти сам…
— Я сам і полечу… Коваль комічно підморгнув президенту. Додав недбало: —Тим більше, що тепер мені не страшно летіти…
— Чому? — здивувався Петров.
— Тому, що я марсіанський робот. Ви ж читали тільки що?..
— Ет, — відмахнувся Петров. — Облиш…
— А чого? — озвався президент. — Може, й правда?
Петров вражено поглянув на нього.
— Чого ти дивуєшся? Може, в цьому є сенс? Хто знає? Позбирали кісточки Павлові серед пустелі, печінку, нирки, позгрібали ребра…
— Зуби, — додав космонавт.
— Перестаньте! — крикнув Петров. — Що ви мелете?
Президент замовк з відкритим ротом. Погляд його налився тривогою, острахом.
— Ви бачите? — тихо озвався він. — Тільки доведенням думки до абсурду ми розуміємо всю незвичайність ситуації. Я ж казав!..
— Я згоден, — тихо сказав Петров. — Буду наполягати на Раді.
— З урядом я поговорю сам, — промовив президент.
— Головне — маршрут. Розрахунки, — озвався Павло. — Пропоную без посадки на Марс. Це зекономить паливо…
— Фобос? — коротко запитав Петров.
— Так.
— Це цікаво. Дуже. Але складно… Треба подумати…
Павло загорівся, поклав на стіл руки, стиснув їх у кулаки.
— Тільки там розгадка таємниці Марса. Я певен. Тільки там ми спіймаємо цю жар-птицю. На Фобос. Більше нікуди…