Але що ж робити? Вийти? А чи можна дихати тут? Ілюзія залишається ілюзією, а організм вимагає свого…
Павло почув чіткий голос. Він пролунав чи то в просторі, чи то в його свідомості:
— Ми вітаємо брата з планети Земля…
Павло озирнувся. Розгублено запитав:
— Хто говорить? Чи мені здається?
— Не здається, — м’яко заперечив голос. — Говорить твій брат з сусідньої планети. Ми чекаємо тебе назовні…
— Я зможу дихати вашим повітрям? — все ще вражений, запитав Павло.
— Зможеш. Ми створили земну атмосферу. Іди.
Павло не став очікувати. Хутко вийшов з каюти, опустився ліфтом вниз, відкрив люк назовні. Запахи літнього дня вдарили в обличчя. Павло ступив на м’яку шовкову траву. Пройшов по ній. Оглянувся. Корабель зник. Що за мара? Як же тепер? Чи він не збожеволів?
— Не турбуйся. Корабель цілий, — сказав голос.
Перед Павлом з’явилася постать. Космонавт здригнувся. Нарешті. Але як несподівано, таємниче. До болю в очах вдивлявся в риси марсіанина, шукав відмінності і схожості, розкривав розум свій, серце своє назустріч розуму іншого світу. І дивувався. Чим далі, тим більше…
Перед ним стояв земний юнак. Високий, стрункий, худорлявий, синьоокий. Біле волосся хвилями спадає на високе чоло. Погляд глибокий, мудрий, бездонний. Міцно зімкнуті уста. Тонкі гармонійні руки. Вони простягаються вперед, ніжно торкаються плеча і грудей гостя. Ніби блискавиця пронизує Павла. Але йому приємно.
— Ти знову вернувся, — каже марсіанин. — Ти мужній син космосу.
— Ти знаєш мене? — дивується Павло.
— Ми рятували тебе перший раз, — усміхнувся марсіанин. — Ти розбився. І твій корабель. Нам довелося багато відновлювати…
— І… мене? — з острахом запитав космонавт.
— І тебе. Тіло твоє, — спокійно сказав господар. — А хіба ми щось зробили не так? Хіба ти відчув, що ти став не таким? Значить, ми невдало провели операцію відтворення!.. Жаль!
— Ні, — приголомшено сказав Павло. — Все добре. Але мені незвично. Дивно.
— А, — усміхнувся марсіанин. — Це інша справа. Подив — не страшно. У космосі безліч див. Без кінця. Для мужніх синів — скарби невичерпні.
Павло все ще не вірить. Дивиться на свої руки, на руки господаря нового світу, озирається на безмежний простір. Марсіанин ледве помітно хитає головою.
— Тебе дивує, що я схожий на людину Землі. Я правильно зрозумів твій подив? Я відповім. Ми не схожі на вас. Зовсім не схожі. Фізично. А внутрішньо — ми брати. Брати по розуму. Це тобі ясно?
— А чому ж?
— Чому я такий, як ти? Ми вміємо міняти зовнішню форму. Відповідно до того, з ким встановлюємо контакт…
— А мова?
— Он як? Ти ще не розумієш, що ми сприймаємо не зовнішній символ поняття, а його ядро — імпульс думки? У вас на Землі безліч мов. Ми знаємо. Це примітивна, але закономірна ступінь. Наступна ступінь — всерозуміння. Ви зможете єднатися з будь-якими цивілізаціями, хоч і говорите на різних мовах…
— У всій Безмежності? — засумнівався Павло.
— Ні. Ні, не у всій. Є такі ступені еволюції, які недоступні нам. Ми — діти єдиної системи. Тому наші шляхи спільні.
Марсіанин лагідно усміхається, бере Павла за руку.
— Ти справжній землянин. Ненаситний, як всі вони. Спочатку здивувався, а потім бажаєш одразу пізнати все. До безмежності…
Павло винувато усміхається. Господар Фобоса схвально дивиться на нього.
— Я кажу це з похвалою. Перед людством Землі — прекрасна путь. Якщо воно об’єднається і вибере її… А тепер ходімо. Тобі я відкрию багато. Для мужності нема таємниць. Ти будеш знати минуле Марса. Ти будеш знати його сучасне. І ти почуєш про велику трагедію тих, до кого ти прибув у гості…
Павло не розуміє. Він дивиться на марсіанина, дивується. Як? Така мудра, прекрасна істота говорить про якусь трагедію?
Господар веде Павла вперед. Зникають поле, небо, хліба. Все це так несподівано, що космонавт з острахом застигає на місці. Але потім, опанувавши себе, з тривогою заходить до гігантської зали. Лунає тонка мелодія, хвилюється кров, наростає відчуття майбутніх, нечуваних раніше тайн. Свідомість стрімко розширюється, готується зійти на нові, неосяжні ступені Пізнання…
4
Свідомість Павла ніби розділилася. Одна половина — земна — завмерла, причаїлася, вражена грандіозністю зустрітого, побаченого, почутого. А інша — новонароджена, могутня, тріумфуюча — з радістю вбирала в себе потік явищ і понять нового світу. І здавалося космонавту, що це вже відомо йому, що він не відкрив новий, невідомий раніше світ, а тільки повернувся до нього, на свою суджену дорогу.