На їхніх злагіднених коханням юних обличчях не було й тіні неприязні чи зверхності. Літума відчув, як його заполонює болісна туга, коли уявив, як із ревом несеться, здіймаючи клуби жовтої пилюки автомобіль, а в ньому — люди в уніформі. Він в’їхав в Амотапе надвечір, а через кілька жахливих хвилин загальмував біля цієї халупи без дверей, де вони зараз сиділи. «Принаймні ці два дні тут хлопець був щасливий», — подумалось Літумі.
— Лише двоє? — здивувався лейтенант, як здивувався й Літума.
— Лише двоє, — трохи боязко визнала жінка, на мить завагавшись. Примружила очі, ніби відновлюючи в пам’яті події, ніби впевнюючись, що не помилилась. — Більш нікого. Двоє вийшли, і в джипі нікого не лишилось. Так, то був джип, тепер я добре пригадую. Чоловіків було двоє. А що, сеньйоре?
— Та нічого, — відказав лейтенант, затоптуючи недопалок. — Я гадав, що на пошуки їх пошлють принаймні патруль. Та якщо ви бачили двох, значить їх було двоє. Але продовжуйте, сеньйоро.
Знову розлігся відчайдушний рев у розпеченому полудні Амотапе — протяглий, то стихаючи, то наростаючи, недоречний і стомливий водночас. Дітлахи, що бавилися на долівці, посхоплювалися і наввипередки кинулися на вулицю. «Хочуть подивитися, — здогадався Літума, — як вони паруються».
— З тобою все гаразд? — запитав старший, без пістолета в руці. — Він не скривдив тебе? Не образив?
А потім посутеніло. За той короткий проміжок, поки ті двоє йшли від джипу до халупи, день поглинули сутінки.
— Тільки торкнися його, і я порішу себе, — спокійно й рішуче проказала дівчина: пальці її стиснулися в кулачки, підборіддя тремтіло. — Тільки торкнися його, і я порішу себе. Але спершу все розповім людям: нехай вони вжахнуться й проклянуть тебе.
Донья Лупе затремтіла як осиковий лист.
— Що таке, сеньйори, хто ви? Чим вас привабила моя скромна оселя? Я бідна жінка, нікому не чиню зла.
Другий, з пістолетом, що спопеляв поглядом хлопця, — старший розмовляв з дівчиною, — ступив до доньї Лупе й приставив пістолет до її обвислих грудей:
— Нас тут не було, ти нас не бачила, — проказав, знетямлений від ненависті й люті. — Якщо розтулиш рота, помреш собачою смертю. Сам тебе порішу. Тобі ясно?
Донья Лупе впала навколішки: вона нічогісінько не знає, ні в чому не винна. Дала притулок молодятам, які попросилися на ночівлю, оце й усього. Заради Всевишнього, ради своєї матусі, згляньтеся, сеньйоре, не стріляйте, не проливайте безневинної крові.
— А молодший не звертався до старшого «полковнику»? — урвав жінку лейтенант Сильва.
— Не знаю, сеньйоре. — Донья Лупе мить роздумувала, певно, прикидала, як краще відповісти: — Полковнику! Молодший до старшого? Може, й звертався, а може, й ні. Не пригадую. Я бідна, затуркана жінка, сеньйоре. Я нічого такого не хотіла, це прикрий випадок. Той, з пістолетом, пригрозив, що коли я комусь прохоплюся бодай словом, то він вжене мені одну кулю в голову, другу в живіт, а третю ще кудись. Що мені робити, що? Мого чоловіка переїхав трактор. У мене шестеро дітей, і я ледве зводжу кінці з кінцями. Було тринадцятеро, та семеро померли. А якщо мене не стане, помруть і ці шестеро. Хіба це справедливо?
— Той, з пістолетом, був молодший лейтенант? — допитувався офіцер. — З личкою на погоні? А на кашкеті лише емблема?
Літума подумав, що передавання думок на відстані таки існує. Лейтенант Сильва ставив запитання, які спадали і йому. Він відчував ніби якесь запаморочення.
— Я не тямлю в цьому! — скрикнула жінка. — Не збивайте мене з пуття, не питайте, бо я не знаю, що таке молодший лейтенант!
Літума слухав її і виразно бачив їх, попри фіолетові сутінки, що огорнули Амотапе. Сеньйора Лупе стояла навколішках перед розлюченим молодиком на порозі халупи. Старший з прикрістю та обуренням дивився на дівчину, яка, кидаючи йому виклик, затуляла худенького, не пускала до прибульців. Літума бачив, що приїзд чужаків, як і зараз, вимів з вулиць і сховав по домівках і малих, і старих, навіть собак та кіз — всі боялися вскочити в халепу.
— Мовчи, не кажи, хто ти, чого тут і що робиш, — казала дівчина юнакові, стримуючи його, не даючи вийти до них. І водночас погрожувала старшому: — Я порішу себе, але спершу все розповім людям.