Выбрать главу

Я випив віскі з Норою, перш ніж вона пішла робити зачіску, потім ще — після душу і вже почувався набагато краще, коли телефон знову задзвонив.

— Містер Маколей вже прийшов? — спитав жіночий голос.

— Ще ні.

— Вибачте за турботу, але чи не передасте, щоб він відразу, як з'явиться, подзвонив до своєї контори? Це дуже важливо.

Я пообіцяв переказати.

Хвилин за десять прийшов Маколей. Це був великий, кучерявий, рум'янощокий і вродливий чолов'яга приблизно мого віку — сорока одного року, хоча виглядав молодшим. Він користувався славою гарного адвоката. Коли я жив у Нью-Йорку, то працював з ним кілька разів, і ми завжди перемагали.

Ми потисли руки, поплескали один одного по спині, він запитав, як мені ведеться, і я відповів: «Чудово», потім він відказав: «Чудово» на таке саме моє запитання, і аж тоді я передав йому прохання подзвонити до контори.

Маколей повернувся від телефону насуплений.

— Уайнент знову в місті, — повідомив він, — і хоче мене бачити.

Я обернувся до нього з наповненими склянками:

— Ми можемо запросити на ленч і…

— Хай почекає, — відрубав він, беручи в мене з рук склянку.

— Він так само дивачить?

— Тут не до сміху, — серйозно відказав Маколей. — Ти чув, що його 1929 року, тобто торік, відправили лікуватися до санаторію?

— Ні.

Він кивнув, сів, поставив склянку на столик поруч і нахилився до мене:

— А що там за історія з Мімі, Чарлз?

— З Мімі? Ах, так — з його дружиною, тобто — колишньою. Не знаю. З нею сталась якась історія?

— Як завжди, — відказав він сухо і неквапом додав: — Я гадав, ти мусиш знати.

Хоч я таки дійсно знав, одначе відказав:

— Слухай, Мак, я вже близько шести років, ще з 1927-го не займаюся розшуком.

Він вирячився на мене.

— Слово честі, — запевнив я, — через рік після мого одруження помер тесть, залишивши нам лісопильний завод, вузькоколійку та таке інше, тож я кинув роботу в розшукному агентстві, щоб доглядати за всім цим. Але так чи інакше, я б ніколи не працював на Мімі Уайнент, чи Йоргенсен, чи яке там прізвище вона носить, бо ми завжди відчували відразу одне до одного.

— О, я не знав, що ти… — Маколей затнувся, безнадійно махнув рукою і взяв склянку. Ковтнувши віскі, він промовив: — Просто стало цікаво. Три дні тому, у вівторок, дзвонить Мімі, розшукуючи Уайнента; вчора телефонує Дороті, начебто за твоєю порадою, і теж розпитує, і… Я подумав, що ти, певно, ведеш якусь справу, і зацікавився.

— А вони хіба нічого тобі не пояснили?

— Пояснили: мовляв: бажають повернути старі часи. Вкрай багатозначно.

— Ой же ж і недовірливий ви народ, адвокати, — під'юдив я. — А може, й справді вони бажають повернути старе, а за разом і гроші. Та, власне, чого переживати? Хіба Уайнент ховається?

Маколей стенув плечима.

— Мені відомо не більше за тебе. Востаннє я бачив його в жовтні. — Він знову приклався до склянки. — Ти ще довго пробудеш у Нью-Йорку?

— До Нового року, — відповів я і пішов до телефону замовити сніданок у номер.

3

Ввечері ми з Норою побували на прем'єрі «Медового місяця» в Літл-Сієте, а тоді потрапили на коктейль до якихось чи то Фріменів, чи то Філдінгів. Тож, коли наступного ранку дружина мене розбудила, я почувався доволі кепсько. Вона дала мені чашечку кави й простягнула газету.

— Прочитай.

Я слухняно прочитав пару абзаців, тоді опустив газету і відсьорбнув кави.

— Дуже кумедно, — прохрипів я, — але зараз я б з радістю проміняв усі надруковані інтерв'ю з новообраним мером О'Брайєном і портрети індіанців на ковток віскі…

— Та не це, дурню! — Вона тицьнула пальцем у газету. — Ось!

«СЕКРЕТАРКУ ВИНАХІДНИКА ВБИТО В ЇЇ КВАРТИРІ. ЗНАЙДЕНО ЗРЕШЕЧЕНЕ КУЛЯМИ ТІЛО ДЖУЛІЇ ВУЛФ. ПОЛІЦІЯ РОЗШУКУЄ РОБОТОДАВЦЯ ВБИТОЇ, КЛАЙДА УАЙНЕНТА

Зрешечене кулями тіло Джулії Вулф, тридцятидвохрічної особистої секретарки відомого винахідника Клайда Міллера Уайнента було знайдено вчора в її квартирі в будинку 411 на Східній п'ятдесят четвертій стріт. Першою виявила вбиту місіс Крістіан Йоргенсен, колишня дружина винахідника, яка прийшла з метою узнати адресу свого колишнього чоловіка.

Місіс Йоргенсен, яка повернулася цим понеділком до Нью-Йорка після шестирічного перебування в Європі, розповіла поліції, що почула слабкий стогін з квартири, коли подзвонила в двері. Вона розшукала ліфтера Мервіна Холлі, а той покликав управляючого будинком Уолтера Міні. Коли вони зайшли до квартири, то побачили міс Вулф на підлозі спальні з чотирма ранами від куль 32-го калібру. Не приходячи до тями, вона померла до приїзду поліції та «швидкої допомоги».