Дороті боязко поцікавилась:
— Його дружина нічого не казала?
— Передавала тобі поцілунок.
— Облиш брутальності, — втрутилась Нора.
— Та я зовсім його не кохаю, Ніку, — запевнила Дороті. — І не збираюсь більше з ним зустрічатися, слово честі. — Схоже, вона остаточно протверезіла. — Власне, все це… одне слово, я була самотня, а тут саме нагодився він, кому можна було закрутити голову.
Я зібрався було зауважити, та Нора вчасно стусонула мене ліктем у бік.
— Не переймайся, — промовила вона до Дороті. — Гаррісон ніколи не мав клепки в кебеті.
— Не бажаю втручатись у ваші справі, — зазначив я, — але, на мою думку, він справді закохався.
Нора знову штурхонула мене в бік.
Дороті при тьмяному світлі намагалася роздивитися мої очі.
— Ви… ви не… Ви не кепкуєте з мене, Ніку?
— Бажав би.
— Сьогодні я почула нову плітку про карлицю, — повідомила Нора таким тоном, що виключав будь-яку можливість її урвати. — Йдеться про місіс Едж, — пояснила вона Дороті. — Леві розповів…
Плітка дійсно була цікавою, якщо знати Тіп. Нора не закривала рота до «Рюбена».
В ресторані за столиком з повнявкою в червоному сидів Герберт Маколей. Я вклонився йому і, зробивши замовлення, підійшов поговорити.
— Це Нік Чарлз, а це Луїза Джекобс, — познайомив він мене з жінкою. — Сідай. Що нового?
— Йоргенсен виявився Келтерменом.
— Ото к бісу!
Я кивнув.
— І, схоже, він має дружину в Бостоні.
— Хотів би я з ним зустрітися, — проказав Маколей нешвидко. — Я знав Келтермена. Цікаво було б упевнитись.
— Поліція цілком певна. Тільки не знаю, чи вже його схопили. Як ти думаєш, це не він убив Джулію?
Маколей переконано похитав головою.
— Келтермен і мухи не вб'є, наскільки я його знаю, хоч би як не погрожував. Пригадуєш, я ніколи не сприймав ті погрози всерйоз? А що ще трапилось? — Побачивши, що я завагався, він додав: — Луїза своя людина. Не соромся.
— Та в мене більше нема новин. Просто час повернутися до свого столика. Хотів тільки спитати, чи є відповідь на твоє оголошення в «Таймі»?
— Поки що ні. Присядь, Ніку, в мене до тебе багато запитань. Ти розповів поліції про лист Уайнента, так?..
— Приходь до нас завтра на ленч, і все обговоримо. Я мушу повернутися до своїх.
— А хто ця білявка? — поцікавилась Луїза Джекобс. — Я зустрічала її з Гаррісоном Квіном у багатьох барах.
— Дороті Уайнент.
— Ти знаєш Квіна? — запитав Маколей.
— Десять хвилин тому я вклав його до ліжка.
Маколей посміхнувся:
— Сподіваюсь, твоє знайомство носить суто дружній характер.
— Тобто?
Усмішка Маколея стала кривою.
— Він був моїм маклером, і його поради ледь не довели мене до банкрутства.
— Оце-то весело, — зазначив я, — тепер він мій маклер, і я дотримуюсь його порад.
Маколей з жінкою вибухнули реготом. Я удавано розсміявся І повернувся до свого столика.
— Вже майже опівночі, — зазначила Дороті, — а мати казали, що чекатиме вас. Чому б нам до неї не зазирнути?
Нора зосереджено наливала в чашку каву.
— Навіщо? — здивувався я. — Що це ви удвох надумали?
На жіночих обличчях була сама невинність.
— Нічого, Ніку, — відказала Дороті. — Просто подумали, що було б непогано. Ще рано і…
— І всі ми любимо Мімі.
— Ні-і, але…
— Ще рано повертатися додому, — підказала Нора.
— Є чимало барів, — зауважив я, — нічних ресторанів та інших злачних закладів у Гарлемі.
Нора скривилась:
— У тебе одне на думці.
— А що як податися до Беррі й спробувати щастя в картах?
Дороті було згодилась, аж тут Нора знову пирхнула.
— На Мімі мене просто не вистачить, — пояснив я. — На сьогодні її вже досить.
Нора позіхнула, удаючи, що їй байдуже.
— Що ж, якщо їхати до бару, то краще вже до твого приятеля Стадсі, якщо він не поїтиме нас тим бридким шампанським. Він пусик.
— Все буде гаразд, — запевнив я і спитав Дороті: — То як, Гілберт розповів, що застукав нас з Мімі у пікантних обставинах?
Вона хотіла обмінятися поглядом з Норою, одначе та втупила очі в тарілку.
— Він… він, власне, так не казав.
— А про лист він розповів?
— Від дружини Кріса? Так. — Її блакитні очі спалахнули. — Ото вже мама розлютилась!
— Ти, як бачу, задоволена.
— Думаєте? Ну то й що? Хіба вона мене завжди не…
— Ніку, — втрутилася Нора, — не дратуй дитину!
Я замовк.
У «Пігайрен-клабі» йшла жвава торгівля. В ущерть заповненому барі було гамірно й димно, хоч сокиру вішай. З-поза каси нам назустріч поквапився Стадсі.