— Я знав, що ви обов'язково прийдете! — Він потиснув нам з Норою руки й широко усміхнувся до Дороті.
— Якесь свято? — поцікавився я.
Він уклонився.
— З такими жінками завжди свято.
Я представив його Дороті. Він вклонився їй і сказав чергову фразу про друзів Ніка, а тоді зупинив офіціанта.
— Пітере, постав тут стіл для містера Чарлза.
— У тебе завжди так тісно? — спитав я.
— Мене це не обходить, — пояснив він. — Той, хто одного разу завітав сюди, починає вже вчащати. Хай у мене нема плювальниць з чорного мармуру, зате тут не отруюють. Може, ходімо до стойки, поки організують столик?
Ми пристали на пропозицію й замовили напої.
— Ти чув про Нунгейма? — спитав я.
Якийсь час він дивився на мене, розмірковуючи, перш ніж відповісти.
— Так, чув. Його подружка тут, — він кивнув головою у протилежний бік зали, — схоже, святкує.
Я подивився у вказаному Стадсі напрямку і відразу помітив рудоволосу Міріам за столиком у компанії кількох чоловіків і жінок.
— Не знаєш, хто його пришив?
— Вона каже, що це справа рук поліції, надто він багато знав.
— Сміх, та й годі, — зауважив я.
— Так, — погодився він. — А ось і ваш столик. Влаштовуйтесь. Я за хвилину повернусь.
Ми перенесли склянки на столик, що його втиснули для нас між двома іншими, які й так стояли майже впритул, і як змогли всілися.
Нора відсьорбнула зі склянки й пересмикнулась.
— Невже це справді та «гірка віка», про яку пишуть у кросвордах?
— Ой, дивіться! — прошепотіла Дороті.
Ми скинули очі й побачили Шепа Мореллі, який прямував до нас. Дороті прикипіла поглядом до його обличчя. Побите й припухле, воно наче кольорова гама мінилося від ядуче-фіолетового синця під оком до блідо-рожевого пластиру на підборідді.
Мореллі підійшов і, трохи нахилившись, сперся кулаками на наш столик.
— Послухайте, — промовив він, — Стадсі переказав, що я мушу вибачитись.
— Старий Стадсі — живі правила етикету, — пробурчала Нора.
— Що далі? — докинув я.
Мореллі похитав розбитою головою.
— Я не звик вибачатися за свої вчинки, хай як там їх сприймають, але хочу сказати, що шкодую за свою нестриманість і напад на вас і сподіваюсь, що не завдав вам багато прикрощів, а якщо ви сердитесь, то готовий спокутувати свою…
— Забудьмо про це. Сідайте краще вип'ємо. Це містер Мореллі, а це міс Уайнент.
Дороті зацікавлено вирячилась. Мореллі розшукав собі стільця і сів.
— Сподіваюсь, ви також не тримаєте на мене серця? — звернувся він до Нори.
— Навпаки, було дуже весело, — зауважила вона.
Він недовірливо подивився на неї.
— Випустили на поруки? — спитав я.
— Так, сьогодні. — Він обережно помацав обличчя. — Вийшов як нова копійка. Перш ніж випустити на волю, мене ще раз піддали обробці заради науки.
— Який жах! — обурилась Нора. — Ви хочете сказати, що вони…
Я поплескав її по руці.
— Ви повинні були б цього чекати, — зазначив Мореллі, намагаючись скривити спідню губу в зневажливій посмішці. — Все б нічого, якби вони не налітали удвох чи втрьох.
Нора обернулась до мене.
— Ти теж займався подібним?
— Хто? Я?
Підійшов Стадсі зі стільцем у руках.
— Гарненько розфарбували йому пику, еге ж? — кивнув він у бік Мореллі. Ми посунулись, і Стадсі сів. Він самовдоволено посміхнувся до Нори, яка тримала в руках склянку. — Гадаю, кращого ви не пили в своїх забігайлівках на вишуканій Парк-авеню, а тут і ціна всього лише 50 центів.
Нора ледь-ледь усміхнулась і наступила під столом мені на ногу.
— Ви познайомилися з Джулією Вулф у Клівленді? — спитав я Мореллі.
Він скосив очі на Стадсі, який відкинувся на стільці й роззирався по залу, стежачи за зростом своїх прибутків.
— В ті часи вона звалася Родою Стюарт, — докинув я.
Мореллі перевів погляд на Дороті.
— При ній можете казати. Це дочка Клайда Уайнента.
Стадсі облишив свої спостереження й вишкірився до Дороті.
— Он ви хто? Як справи у вашого татуся?
— Та я не бачила його з дитинства, — відповіла дівчина.
Мореллі облизав кінчик сигарети й устромив її між розбитими губами.
— Я приїхав сюди з Клівленда. — Він запалив сірник. Очі його були порожні, удаючи байдужість. — Родою Стюарт вона назвалася лише одного разу, а взагалі була Ненсі Кейн. — Він знову покосився на Дороті. — Ваш батько про це знав.
— Ви були знайомі з моїм батьком?
— Якось перекинулись словами.
— Про що? — поцікавився я.