— Ні, — погодився я.
— Отже, — промовила вона з таким виглядом, наче все вирішено.
— Що отже?
— Облиш кривлятись! — розгнівалась вона. — Ти знаєш, що я маю на увазі. Ми розуміємо одне одного з півслова.
— Майже. Але ти сама почала кривлятись ще відтоді…
— Так. То була гра. А зараз я серйозно. Цей курвий син геть зсунув мене з розуму, Ніку — чим далі, тим гірше, а тепер він ускочив у халепу й чекає моєї допомоги. Дочекається. — Вона поклала руку мені на коліно і боляче вп'ялася нігтями. — Поліція не йме мені віри. Як змусити їх повірити, що він просто збрехав і я нічого більше не знаю про вбивство?
— Навряд чи це тобі вдасться, — проказав я нешвидко, — особливо, якщо Йоргенсен повторить те, що ти сама мені розповіла кілька годин тому.
Вона затамувала подих і знову стисла моє коліно.
— Ти їм виклав?
— Ще ні, — прибрав я її руку.
Вона полегшено зітхнула:
— І, звичайно, вже не станеш цього робити?
— Чому б і ні?
— Бо то брехня. Ми з ним обоє збрехали. Я нічого не знаходила, геть нічого.
— Ми знову повернулися назад, — зауважив я. — І так само я тобі не вірю. Що ж дала наша угода? Ти розумієш мене, я розумію тебе, ніяких кривлянь, ніякої гри.
Вона легенько поплескала мене по руці.
— Гаразд. Я таки знайшла дещо — дрібничку, але не збираюсь про неї розповідати заради порятунку того сучого сина. Ти можеш зрозуміти мої почуття, Ніку. Ти б так само…
— Можливо, — урвав її я, — але в даному випадку мені байдуже. Твій Кріс мені не ворог. І я нічого не виграю, допомагаючи тобі звести на нього наклеп.
Вона зітхнула:
— Я багато над цим міркувала. Боюся, гонораром тебе не зацікавити: тобі вже байдужі мої гроші так само, як і моє прекрасне тіло. Але хіба ти не хочеш допомогти Клайду?
— Це не обов'язково.
Вона розсміялась:
— Не розумію, що ти хочеш цим сказати.
— Я хочу сказати, що, на мою думку, він не потребує допомоги. Які звинувачення проти нього в поліції? Він, ненормальний, був у місті в день убивства Джулії Вулф, яка водила його за носа. Цього, однак, недостатньо для арешту.
Вона знову реготнула:
— А якщо додати мою знахідку?
— Не знаю. Що ти там знайшла? — Спитав я і продовжив, не чекаючи на відповідь, якої не сподівався почути: — Що б то не було, ти сама себе обдуриш, Мімі. Кріса ти можеш на смерть перелякати звинуваченням у двоєженстві. Тож ошелеш його цим. Навіщо тобі…
Вона солодкаво всміхнулась і заперечила:
— Свою знахідку я тримаю про запас, на випадок, якщо він…
— Якщо він виплутається із звинувачення у вбивстві, еге ж? Нічого у тебе не вийде, ласкава пані. Хіба що протримаєш його за гратами три дні. За цей час окружний прокурор опитає його і збере достатньо доказів, аби впевнитись, що це не він убив Джулію і що саме ти збила слідство з пуття, тож коли ти висунеш звинувачення у двоєженстві, окружний прокурор порадить тобі втопитися і не стане притягати його до суду.
— Та він не посміє так повестися, Ніку!
— Ще й як посміє, — запевнив я її. — А якщо дізнається, що ти приховуєш дещо, поставиться до тебе якнайсуворіше.
Вона закусила спідню губу і спитала:
— Ти кажеш щиру правду?
— Я розповідаю, що може статися, якщо окружні прокурори не змінилися з того часу, як я працював.
Вона знову покусала губу.
— Я не хочу його порятунку, — зрештою озвалася вона, — але й не бажаю клопотів на свою голову. — Вона вп'ялася в мене очима. — Якщо ти брешеш, Ніку…
— У тебе нема вибору: або вір, або — ні.
Вона посміхнулась, погладила мене по щоці, поцілувала в губи й підвелася.
— Ох ти ж і пройда! Гаразд, я тобі повірю.
Тоді стала міряти кроками кімнату, очі в неї блищали, обличчя радісно світилося.
— То я покличу Гілда, — запропонував я.
— Ні, зачекай. Хотіла б… спершу почути твою думку щодо знахідки.
— Добре, тільки без кривлянь.
— Ти, певно, вже й тіні власної боїшся, — уїла вона, — заспокойся, я більше тебе не дуритиму.
Я відповів, мовляв, чудово, хай показує те, що хотіла.
— Нас чекають.
Вона обійшла ліжко, наблизилась до стінної шафи, відчинила дверцята, відсунула якийсь одяг убік і запустила руку в шафу.
— Комедія, — проказала вона.
— Комедія? — підхопився я на ноги. — Сто чортів! Гілд муситиме обшукати всю квартиру. — Я рушив до дверей.