— Гм-м, — пробурмотів Гілд. — Можливо. — Він засунув палець іа комір. Відчувалося, що йому не по собі. — Послухайте, як на вашу думку, це вона вбила дівчину?
Я помітив, що Енді пильно уп'явся в мене, викотивши очі. Я сів і опустив ноги на підлогу.
— Якби я те знав. Цей ланцюжок вона, схоже, підсовує нам умисно, але…. Ми можемо перевірити, чи мав Уайнент такий ланцюжок, — можливо, він у нього і досі є. Якщо вона так добре, як про те каже, запам'ятала ланцюжок, то хіба не могла замовити в ювеліра подібний? Ну а ножика придбати і попросити викарбувати будь-які ініціали — неважко. А проте навряд чи вона могла зайти так далеко. Якщо вона таки підсунула нам ланцюжок, то він скоріше за все справжній — можливо, вона зберігала його в себе кілька років. Так чи так, ваші хлопці мусять все це перевірити.
— Зробимо все, що в наших силах, — спокійно запевнив Гілд. — То ви вважаєте, це не вона?
— Вбила? — я похитав головою. — Не думаю. А що з Нунгеймом? Кулі співпали?
— Так, випущені з того самого пістолета, з якого застрелили дівчину, всі п'ять.
— В нього стріляли п'ять разів?
— Так, і впритул, обпаливши одяг.
— Я зустрів сьогодні ввечері в барі його приятельку, ту довготелесу рудоволоску, — повідомив я. — Так от вона сказала, що це ми з вами його вколошкали, бо він багато знав.
— Гм-м, — прогарчав Гілд. — Що то за бар? Я б хотів з нею побалакати.
— «Пігайрен-клаб» Стадсі Берка, — сказав я і назвав адресу. — Мореллі теж там ошивається. Він мені повідомив, що справжнє ім'я Джулії Вулф Ненсі Кейн і що в неї є приятель, який зараз сидить у в'язниці в Огайо, Фейс Пепплер.
З тону Гілдового «Он як?» я зрозумів, що він уже знає про Пепплера і про минуле Джулії.
— Що ще вам вдалося розкопати в своїх блуканнях?
— Мій приятель Ларрі Кроулі, агент по пресі й рекламі, бачив, як Йоргенсен виходив учора з ломбарду на розі Шостої авеню і Сорок шостої стріт.
— Справді?
— Ви, схоже, не дуже цим здивовані. Я…
Мімі відчинила двері й занесла на таці келихи, пляшку віскі й мінеральну воду.
— Я подумала, що, може, вам схочеться випити, — повідомила вона зухвало.
Ми подякували. Вона поставила тацю на стіл.
— Не зважайте на мене, — посміхнулася вона нам з кумедною терплячістю, як це роблять жінки в чоловічому гурту, й вийшла геть.
— Ви щось почали було говорити, — нагадав мені Гілд.
— Лише те, що коли ваші хлопці вважають мене нечесним, то ви могли б мене попередити. Ми з вами грали разом, і мені б не хотілось…
— Ні, ні, — поквапливо заперечив Гілд, — нічого подібного, містере Чарлз, — Він трохи почервонів. — Я просто… Справа в тому, що комісар спонукає нас до активних дій, і я, певно, просто випустив це з вигляду. Друге вбивство ускладнило становище. — Він обернувся до таці на столі. — Вам як налити?
— Чисте, будь ласка. Нема ніяких слідів?
— Ну, та сама зброя, багато куль — так, як і при першому вбивстві, але й усього. Це трапилося в коридорі будинку мебльованих кімнат, що між двома крамницями. Ніхто там не знає Нунгейма ні Уайнента чи когось з тих, кого б ми могли запідозрити. Надвірні двері ліворуч незамкнені, будь-хто міг увійти, одначе, якщо поміркувати, то це анічогісінько не пояснює.
— Ніхто нічого не чув і не бачив?
— Звичайно, постріли чули, але нікого не помітили. — Він дав мені келих з віскі.
— А гільзи знайшли? — спитав я.
Він похитав головою.
— Знову ні. Мабуть, це револьвер.
— Значить, убивця двічі спорожнював барабан, рахуючи постріл у телефон Джулії, якщо він, як всі люди, ніс револьвер без патрона в дулі.
Гілд опустив келих, до якого було приклався.
— Сподіваюсь, ви не станете шукати якесь китайське пояснення, — зауважив він, — через той спосіб, у який стріляли?
— Ні, але будь-яке пояснення не завадить. Ви з'ясували, де провів Нунгейм той день, коли вбили дівчину?
— Угу. Тинявся біля будинку небіжчиці — принаймні якийсь час. Його бачили то там, то там, якщо вірити свідкам, які тоді на це особливо не зважили, одначе, не мають причин для брехні. А напередодні вбивства Нунгейм, за словами ліфтера, піднімався до квартири Джулії. Хлопець засвідчив, що він відразу ж і спустився, тож невідомо, чи він заходив до неї.
— Он як, — проказав я. — Можливо, Міріам і має рацію — пін справді багато знав. Чи з'ясували щось про різницю в чотири тисячі між сумою, яку Маколей дав дівчині, й тією, що її Уайнент, за його слова, одержав?
— Ні.
— Мореллі сказав, що дівчина завжди була при грошах. Якось навіть позичила йому п'ять тисяч готівкою.