Я похитав головою.
— За сніданком.
— Але різдво сьогодні.
— За сніданком.
— Щоб ти там не наготував, — проказала вона, — я певна, мені не сподобається.
— Так чи так, муситимеш змиритись: продавець з «Акваріума» попередив, що назад його вже не візьме, бо, мовляв, довелося відкусити кінчики…
— Але ж тобі зовсім не важко з'ясувати, чи можеш ти їй допомогти. Вона так тобі довіряє.
— Всі вірять у греків.
— Я тебе прошу.
— Ти так настирливо бажаєш устромити свій ніс у справи, які…
— Я хотіла тебе спитати: чи його колишній дружині було відомо, що та Вулф його коханка?
— Не знаю. Але вона її не терпіла.
— А сама дружина, що то за штучка?
— Як тобі сказати… жінка.
— Вродлива?
— Аж занадто.
— Стара?
— Сорок, сорок два. Облиш це, Норо. Воно тобі треба? У нас свої клопоти, в Уайнентів — свої.
Вона наприндилась.
— Може, й справді віскі мені допоможе.
Я виліз із ліжка і пішов готувати їй напій. Коли повернувся до спальні, саме задзвонив телефон. Я подивився на свій годинник, що лежав на столі, — близько п'ятої ранку.
— Алло!.. — відповіла Нора по телефону. — Так, слухаю, — вона скосила очі в мій бік. Я заперечливо похитав головою. — Так… Ну, звичайно… Звичайно… — Вона поклала трубку і вишкірилась.
— Ти чарівна, — похвалив я. — І хто це?
— Дороті. Зараз прийде. Схоже, добряче під чаркою.
— Чудово. — Я взяв халат. — А я вже злякався, що доведеться спати.
Нора нахилилась, шукаючи капці.
— Не будь старим занудою! Ти можеш відсипатися цілий день. — Вона взула капці й підвелась. — А що, вона справді так боїться матері, як про те каже?
— Якщо має нерви, то справді. Мімі — це отрута.
Нора пильно подивилась на мене чорними очима і нешвидко спитала:
— Що ти приховуєш від мене?
— О моє серденько! — простогнав я. — Я не хотів тобі цього розповідати. Дороті насправді — моя дочка. Я просто втратив розум, Норо. Була весна, Венеція. Я був зовсім молодий. Місяць зійшов над…
— Блазень. Їсти хочеш?
— Хіба що за компанію. Ти що бажаєш?
— Бутерброд з м'ясним фаршем і цибулею і каву.
Поки я дзвонив до буфету, що працював цілодобово, з'явилася Дороті. Коли я вийшов до вітальні, вона через силу підвелась і промовила:
— Дуже перепрошую, Ніку, що потурбувала вас із Норою, але я не можу йти додому в такому вигляді. Не можу. Боюся. Не знаю, що вони зі мною зроблять, і не відповідаю за себе. Не сердіться, будь ласка. — Вона була п'яна як ніч. Аста зачмихала, обнюхавши їй ноги.
— Ну-ну-ну, — заспокійливо проказав я. — Все гаразд. Сідай! Зараз принесуть каву. Де це ти так нажлуктилась?
Вона сіла і дурнувато похитала головою.
— Не знаю. Де я тільки не була, коли пішла від вас! Хіба що вдома, бо не можу там з'являтися в такому вигляді. Погляньте-но, що я роздобула. — Вона знову підхопилась і витягла з кишені пальта подряпаний револьвер: — Ось! — Дорогі простягнула мені пістолет, а Аста, радісно вимахуючи хвостом, намагалася перехопити її руку.
Нора затамувала подих. Мене обсипало морозом, перш ніж я, відігнавши собаку, вихопив зброю з рук дівчини.
— Що за дурні жарти?! Сідай-но! — Я сховав пістолет у кишеню халата і всадовив Дороті на місце.
— Не лайтеся, Ніку! — заскиглила вона. — Заберіть його собі. Я зовсім не бажаю неприємностей.
— Звідки в тебе пістолет? — спитав я.
— Я його виміняла в барі на Десятій авеню на свій браслет, той, із смарагдами та діамантами.
— А потім відіграла браслет у карти, — підхопив я. — Адже він на тобі.
Вона вирячилась на свій зап'ясток.
— Ой! Справді.
Я зиркнув на Нору і похитав головою.
— Ну, не треба так її мучити. Вона ж…
— Та він зовсім мене не мучить, Норо, — квапливо заперечила Дороті. — Він… єдина людина у світі, на яку я можу покластися.
Я згадав, що Нора не винила своє віскі, тому вийшов до спальні й зробив це за неї. Повернувшись, я побачив, що Нора примостилася на бильці крісла, в якому сиділа Дороті, і обіймає дівчину. Дороті хлюпала носом, а Пора промовляла:
— Нік зовсім не роздратувався. Він тебе любить. — Вона скинула на мене очі. — Правда, ти не роздратувався, Ніку?
— Ні, просто схвилювався. — Я сів на диван. — Звідки в тебе зброя, Дороті?
— Я виміняла у чоловіка… Я ж уже казала.
— У якого чоловіка?
— Та я ж казала! У чоловіка в барі.
— Виміняла на браслет?
— Начебто так… але погляньте: схоже, не віддала йому браслета.