Маколей сумно посміхнувся:
— Ти ще сумніваєшся, еге ж? Що ж, я готовий зробити так, як ти бажаєш, хоч це і здається… А втім, може, ти зміниш свою думку, коли я переповім нашу з ним телефонну розмову.
До вітальні, позіхаючи, зайшла Дороті в аж надто задовгих для неї Нориних нічній сорочці й халаті.
— Ой! — зойкнула вона, помітивши Маколея, але відразу його впізнала. — Здрастуйте, містере Маколей! Я й не знала, що ви тут. Маєте новини про батька?
Маколей подивився на мене. Я похитав головою.
— Поки що ні, — відповів він, — та, можливо, сьогодні про щось дізнаємось.
— А от Дороті дещо стало відомо з чужих слів, — зазначив я. — Розкажи Маколею про Гілберта.
— Ви хотіли сказати — про… мого батька? — спитала вона, завагавшись і втупившись у підлогу.
— Та ні, сонечко, — заперечив я.
Вона спалахнула і з докором глипнула на мене. Тоді скоромовкою виклала Маколею:
— Гіл учора бачив батька, і той сказав йому, хто вбив міс Вулф.
— Що таке?
Вона переконливо кивнула кілька разів. Маколей запитально подивився на мене.
— Цього насправді могло і не бути, — пояснив я. — Це зі Слів Гілберта.
— Розумію. Гадаєш, він?..
— Мабуть, з часів роздору ти не мав зв'язку з їхньою родиною? — спитав я.
— Ні.
— То не маєш досвіду. Вони всі, як на мене, схибнуті на сексі й тільки про це й думають. Стали вже…
— Ви, — люто крикнула Дороті, — бридкий! Я до вас з усією…
— Ти про що пащекуєш? — запитав я. — Дам тобі цього разу шанс — повірю, що Гіл справді все це казав. Але на більше від мене не сподівайся.
— То хто її вбив? — поцікавився Маколей.
— Не знаю. Гіл мені не сказав.
— Твій брат часто бачився з батьком?
— Як часто — не знаю. Він просто сказав, що бачився.
— А чи не казав він щось… гм… про такого собі Нунгейма?
— Ні. Нік вже питав мене про це. Гіл більше мені не сказав нічого.
Я перехопив погляд Нори й зробив їй знак. Вона підвелася і мовила:
— Ходімо до іншої кімнати, Дороті, хай ці розумники займуться своїми справами.
Дороті неохоче пішла за Норою.
— А вона обіцяє стати лялечкою, — зазначив Маколей. Він прочистив горлянку. — Сподіваюсь, твоя дружина не…
— Пусте. Нора своя людина. Ти почав переповідати розмову з Уайнентом.
— Він зателефонував відразу по тому, як пішла поліція, й сказав, що бачив оголошення в «Таймс», і цікавиться, чого я від нього хочу. Я повідомив, що ти не запалився бажанням перекласти на свої плечі його клопоти, й попередив, що взагалі не візьмешся за справу, доки з ним не перебалакаєш, тож ми домовились про зустріч. Потім він спитав, чи не бачився я з Мімі. Я відповів, що один чи два рази ми стрічалися після її повернення з Європи, а також я бачив їхню дочку. Тоді він сказав таке: «Якщо моя дружина попросить у вас грошей, дайте їй скільки забажає».
— Отакої! — здивувався я.
Маколей кивнув.
— Я був не менш вражений. Зажадав у нього пояснень, а він відказав, мовляв, повідомлення в ранкових газетах переконали його, що Мімі просто сентиментальна дурепа, а не злочинниця, і, на його думку, підтримує його «всім серцем». Коли я зрештою утямив його побажання, то повідомив йому, що Мімі передала поліції ножик і ланцюжок для годинника. Спробуй відгадати, що він на це відповів.
— Здаюся.
— Він трохи покахикав і помугикав — лише якусь хвильку, завваж, — а тоді незворушно так спитав: «Ідеться про ті ножик і ланцюжок на годиннику, що я його дав Джулії полагодити?
— Отетерів. І перш ніж спромігся на відповідь, він докинув: «А проте ми зможемо докладніше про це поговорити ввечері під час нашої зустрічі». Я спитав про місце і час зустрічі, а він відказав, що передзвонить, бо ще не знає, де буде на той час, Пообіцяв зателефонувати мені додому о десятій вечора. Раніше він був досить неквапливий, а зараз дуже поспішав і не мав часу відповісти на мої запитання — поклав трубку. Я відразу подзвонив тобі. Ну, то що тепер думаєш про його невинність?
— Те саме, що і раніше, — нешвидко відповів я. — Ти певен, що він о десятій подзвонить?
Маколей стенув плечима:
— Знаю не більше за тебе.
— В такому разі я б на твоєму місці не став турбувати поліцію, доки ми самі не схопимо нашого дикуна і не передамо в їхні руки. Ця твоя історія навряд чи викличе у поліцейських приплив ніжності, й навіть якщо вони не запроторять тебе відразу за грати, то вже влаштують радісне життя, коли Уайнент відбудеться туманними поясненнями.
— Знаю, але більше не можу носити тягар на серці.