— Я це помітив.
Нора поплескала дівчину по плечу.
— Звичайно, ти просто забула віддати.
— Коли офіціант принесе каву і бутерброди, я заплачу йому, щоб він тут посидів. Не бажаю залишатися наодинці з двома…
Нора люто глипнула на мене і прошепотіла до дівчини:
— Не звертай уваги. Він цілий вечір не в гуморі.
— Він думає, — пролопотіла Дороті, — що я дурна п'яна малолітка.
Нора знову поплескала її по плечу.
— А навіщо тобі знадобився пістолет? — поцікавився я.
Дорогі напружилась і вирячила мутні очі.
— Захищатися від нього, — прошепотіла вона збуджено, — якби він надумав чіплятись. Я боялася цього, бо була п'яна. Ось у чім річ. А потім перелякалась свого вчинку і прийшла до вас.
— Ти кажеш про батька? — спитала Нора якомога байдужіше.
Дороті заперечливо похитала головою.
— Мій батько — Клайд Уайнент. А я маю на увазі вітчима. — Вона сховала обличчя на грудях у Нори.
— Ох, — зітхнула співчутливо Нора, — бідолашна дитина! — Вона значуще подивилась на мене.
— Давайте вип'ємо, — запропонував я.
— Я не хочу, — знову насупилась Нора. — Дороті, мабуть, теж не треба.
— Треба, треба. Замість снотворного. — Я налив Дороті велику дозу шотландського віскі й простежив, щоб вона випила. Алкоголь подіяв чудово: коли принесли каву з бутербродами, дівчина вже купила.
— Тепер задоволеним? — уїла Нора.
— Цілком. Давай-но покладемо її в ліжко, а тоді поїмо.
Я переніс дівчину до спальні й допоміг Норі її роздягнути.
У Дороті було худеньке дитяче тільце.
Ми знову повернулися до столу. Я витяг з кишені пістолет і уважно розглянув: стара, геть обшарпана пукавка з двома патронами — один у патроннику, другий в барабані.
— Що ти з ним робитимеш? — поцікавилась Нора.
— Нічого, поки не з'ясую, чи не з цієї пушки вколошкали Джулію Вулф. Калібр співпадає — 32-й.
— Але вона каже…
— Що виміняла пістолет у якогось чоловіка в барі на браслет. Я чув.
Нора нахилилась до мене, очі її спалахнули:
— Чи не думаєш ти, що вона взяла зброю у вітчима?
— Саме так, — погодився я, але трохи переграв.
— Ах ти, стара грецька воша! — обурилась Нора. — Нічого ти не знаєш. Але чомусь не віриш дівчині.
— Послухай, люба, завтра я куплю тобі цілу купу детективів, а зараз не обтяжуй свою маленьку голівку загадками. З розповіді Дороті ясно єдине: вона боялася, що Йоргенсен, дочекавшись її, почне чіплятися, а вона під чаркою не зможе дати йому відсічі.
— А як же її мати?!
— О, то особлива родина. Ти можеш…
На порозі вітальні з’явилася Дороті Уайнент у задовгій для неї нічній сорочці. Похитуючись і мружачись від світла, вона промимрила:
— Можна, я побуду трохи з вами? Мені страшно одній.
— Ну, звичайно!
Дороті згорнулася калачиком за моєю спиною на дивані, а Нора пішла пошукати, чим її накрити.
Ми саме снідали втрьох, коли прийшли Йоргенсени. Нора поклала телефонну трубку і вийшла зі спальні, приховуючи хвилювання.
— Приїхала твоя мати, — повідомила вона Дороті. — Чекає внизу. Я запросила її піднятися.
— Чорт! — просичала Дороті. — Краще б я їй не дзвонила.
— Не помешкання, а крізний двір, — зауважив я.
— Він так зовсім не думає, — поплескала Нора дівчину по плечу.
У двері подзвонили, і я пішов відчиняти. Вісім років аж ніяк не змінили Мімі, навпаки, вона ще більше розквітла і стала привабливішою. Вища зростом за дочку, вона мала білявіше, ніж у Дороті, волосся. Посміхаючись, Мімі простягнула мені обидві руки.
— З різдвом! Дуже рада тебе побачити після стількох років. Познайомся, це мій чоловік. — Кріс. А це містер Чарлз.
— Я також дуже радий, Мімі, — проказав я, потискаючи руку Йоргенсену. Він був років на п'ять молодший за дружину, високий, худий, смаглявий, вбраний з голочки й пещений, із вкритим лаком волоссям та напомадженими вусами. Вигнувши спину, він промуркотів:
— Добридень, містере Чарлз.
В його голосі відчувалася німецька вимова, долоня була вузька і міцна.
Ми зайшли до вітальні. Після церемонії знайомства Мімі вибачилась перед Порою за вторгнення:
— Перепрошую, але мені так хотілося знову зустрітися з вашим чоловіком. До того ж відомо: щоб витягти звідкілясь моє кошеня, треба хапати її за барки. — Вона посміхнулась до Дороті. — Ти б перевдягнулася, кицю.
Киця прогарчала з повним ротом їжі, мовляв, не розумів, чому це вона мусить стирчати цілий день у тітки Аліси, хай навіть і на різдво.
— Гілберт, напевне, не збирається туди йти.