Дмитро розклав мангал. Тут вони готуватимуть сніданок. Прісної води вони взяли кілька пляшок, решта можна буде докупити. Неждана спостерігала за своїм чоловіком і чудувалася його передбачливості.
Дмитрик навчив її готувати яєчню в польових умовах, вона швиденько зробила його улюблений салат, поки він кинув варити чотири сардельки. Неждана ще ніколи не мала такого несамовитого апетиту. І як тільки вони взяли в руки свої алюмінієві миски та кружки з польовим чаєм, Неждана готова була проковтнути все за раз. Але Дмитро рукою зупинив її.
- Давай помолимося.
І вони схилили голови.
Їхній намет стояв неподалік від води. Так що вночі вони зможуть чути етюди морського прибою. Трохи далі від них стояли ще декілька наметів. Один належав молодим хлопцям, п’ять інших - сім’ям із дітьми, - мабуть, ті сім’ї відпочивали разом, бо всі їхні п’ять наметів стояли кільцем, ніби формуючи маленьке поселення. Намет Дмитра та Неждани стояв якось відокремлено, але то молодятам зовсім не заважало. Вони раді були опинитися наодинці. Дмитро заслонив вхід до їхнього тимчасового пристановища, обв’язав велосипедним джгутом і закрив його на ключик. На машину накинув брезент і теж його зашнурував.
Взявшись за руки, молода пара побігла до моря. Дмитро підхопив Неждану на руки і зайшов із нею на глибину - вода сягала йому губ. Тоді різко впустив дружину.
- Тобі треба навчитися плавати! - гукнув він.
- Ааааааааааа, - несамовитий радісно-переляканий вереск - і відпочиваючі на березі раптом подивилися в одному напрямку. Через хвильку вони вже знову займалися кожен своїми справами, усміхаючись собі під ніс від щойно побаченого романтичного епізоду…
А Неждані з Дмитром було байдуже до того, що на них зглядаються люди - їм усі ці борсання, крики, вовтуження, поцілунки у воді приносили стільки радості! Зовсім швидко вони почувалися виснаженими та щасливими. І, головне, - Неждана таки навчилася плавати.
Коли Дмитро з дружиною, взявшись за руки, дійшли до свого намету, Неждана готова була з’їсти слона. Вона ніколи не могла подумати, що в неї може бути та-ааакий апетит!
- Дівчинко, ти ж луснеш! - пожартував Дмитро. Але Неждані було байдуже. Вона продовжувала оскаженіло наминати куплені харчі.
35
Коли Неждана почала розбирати вміст своєї валізи, а Дмитро допомагав то все розфасовувати, у нього знову десь із живота піднімався добрячий шмат обурення: ну й нащо було так завантажувати машину? Неждана привезла з собою мало не всю свою творчу майстерню. Хоча за минулий день вона навіть не згадала, що в неї ще одна валіза нерозпакована. Ганяла по пляжу, як навіжена, збирала всілякі ракушки та камінчики, ловила медуз і хлюпала на засмагаючого Дмитра водою. А сьогодні зранечка бігала фотографувати схід сонця, а потім одразу взялася будувати піщані замки, для чого й розбудила змореного чоловіка.
- Нежданко, а ти не подумала, шо можна було би всі свої враження законсервувати - ну, в пам’яті, на фотографіях, ну ракушок набрати з собою, врешті-решт, і дома те все малювати? Як ти на цьому піску розкладеш мольберт, про альбом я взагалі мовчу?…
Неждана винувато опустила голову й почала рвучко запихати то все назад. Таки не за мальовидлом вона на море приїхала.
- Сім’я важливіша за кар’єру, - по-піонерськи кинула Дмитру, чмокнула чоловіка в щоку, як-небудь зашпилила валізу й побігла - знову до моря…
Але жити без зображуваних образів було для художниці нестерпно. Дмитро не без подиву побачив, розпалюючи ватру, що дружина моститься поряд із розкладеним вогнищем із якимось своїм творчим приладдям. У проблисках вогню Неждана малювала свої враження.
Вона не могла забути цю мить: внутрішню гармонію, море ніжності, комфорт - у своїх старих протертих джинсах і вив’язаному матусею голубому светрику, з розпущеним волоссям, яким бавився солоний морський вітерець - і здійснену мрію, і прохолодний пісок, і звук хвиль, і зірки на небі, і ватру, і теплий-теплий погляд Дмитрових очей.
А Дмитро сидів, мовчки, зачарований, замилуваний - нею. Її рум’янцем, що ще не встиг перетворитися в повноцінну засмагу, але дуже їй личив, і цими блакитнющими, ніби підсвічені кольором затишного светрика, очима, і привідкритими в творчому азарті губками, і красивими лініями тендітного личка.
Дмитро не хотів перебивати симфонію внутрішніх відчуттів, яку зараз відчувала тільки Неждана, але згодом міг побачити цілий світ - він знав, що недомальовані образи не даватимуть їй спокою, і вона не зможе зосередитися на коханому, аж ніяк. Тому вирішив зачекати. Вогонь весело спалахував танцюючими язичками. А в тілі молодого чоловіка загоралося полум’я пристрасті й чуттєвості.