Нежданині ніздрі легенько роздулися. Вона прикусила нижню губу. Від напруження, від зосередження, від того, що народжувала маленький шедевр. Дмитро тихенько підвівся і навколішки заліз до намету. Він приготує для своєї Жадани маленьку казку. Сьогодні він зробить усе можливе, щоби ця маленька, але така сильна, така натхненна, така чудова жінка почувалася дійсно щасливою.
Прибравши в наметі й розстеливши м’які спальники так, щоби вони повністю покривали надувний матрац і утворювали своєрідний «плінтус» по периметру намету, Дмитро виліз назовні. Неждана все ще вдумливо малювала. Він підвісив велике залізне горня з водою над вогнем, а в маленькі розсипав запашного чаю, який купив напередодні в одного галасливого, але дуже приємного грузина.
Неждана підвела на Дмитра погляд і усміхнулася.
- Я закінчила, - чомусь прошепотіла вона. - Хочеш подивитися?
Дмитро підійшов до коханої і ніжно-ніжно обійняв за плечі. Його руки були гарячими. Неждана відразу відчула добре знайому хвилю жаги в тілі. Легесеньке тремтіння пробіглося по спині. Дмитро взяв малюнок із її рук. Він мовчав.
Малюнок був виконаний олівцями - у ніжних пастельних, Нежданиних улюблених, тонах. Вона часто малювала звичайними кольоровими олівцями, коли хотіла відобразити щось дуже особисте, що стосувалося тільки її. Було тут щось від її інфантильності. А ще, мабуть, від тих спогадів про незайману чистоту, наївність і розбите вщент дитяче щастя, коли можна було скільки завгодно малювати в маминих блокнотах і навіть по книжках, а світ навколо був таким доброзичливим і цікавим.
Останнім часом, коли сімейні стосунки зміцніли, Дмитро нерідко бачив Неждану з олівцями. Але ніколи ще він не помічав у її малюнках ні такої ніжності, ні такої майстерності.
На картинці було зображене ранкове море, за яким сходило сонце: неймовірно вдало підібране багатство та відтінкова гра кольорової гами вражали. Та все це було лише тлом: на передньому плані чітко вимальовувалися дві фігури. Смаглявий чоловік із виточеним, м’язистим тілом сидів на піску, спиною до глядача, і дивився на сонце. Щось у його фігурі видавало впевненість, спокій, гармонію. Поруч із ним, у профіль, навколішки стояло крихітне дівча. Нічого в образі дівчини так не впадало в очі, як м’яке світле волосся, яким бавився вітер, і закоханий, захоплений погляд. Вона дивилася на мужчину, поклавши одну делікатну ручку йому на плече. Можливо, Дмитро звернув увагу на ці деталі тому, що вони були такими знайомими… Він підвів погляд на Неждану. Вона сиділа, усміхнена, щаслива, заспокоєна, повна якогось світлого миру, і дивилася на нього тим самим захопленим і закоханим поглядом. На малюнку були вони. Чоловік і дружина. І безмежність навколо. Дмитро поцілував кохану в чоло, заніс малюнок у машину й акуратно поклав у папку з документами. Йому не треба було запитувати Неждану ні про що - він знав, що це подарунок, і вже знав, куди він його поставить. Малюнок стоятиме в його кабінеті на столі й надихатиме його на досягнення мрій. І нагадуватиме йому про ту, заради якої варто це робити.
Чоловік повернувся до Неждани. Вона так само сиділа біля вогнища і вдивлялася в нього. Її личко світилося щастям. Дмитро тихенько потягнувся за фотоапаратом. Такою красивою вона ще, мабуть, не була ніколи.
Вода закипіла й Дмитро заварив духмяного чаю. Неждана тим часом розклала на тарілочці печиво. Обоє мовчали. Говорили тільки їхні погляди…
Потонувши в Дмитрових гарячих обіймах, Неждана тремтіла всім тілом. Бажання, замішане з терпким почуттям ніжності - вражаюча суміш. Кожен його дотик, кожен порух, кожен поцілунок, його запах, його тепло, його дихання - все це відбивалося у скроня ударами. Вона вже не чула себе. Уже був тільки він, тільки вони двоє, тільки це неймовірне почуття єднання.
А потім її свідомість розкопала звідкись іще один образ - образ її Тарзана. Він теж колись був таким ніжним, пристрасним, таким могутнім. Він теж так само палко цілував - і розбив їй серце.
У гущі ейфорії десь напінювалася гіркота. Неждана намагалася зняти її, викинути, відкривши очі й вдивляючись у темноті в обриси чоловіка, який ніколи її не образить, не скривдить, ніколи не кине напризволяще, не розіб’є серця. Але чи так воно? За гіркотою прийшли сумніви. І вони розбавляли Нежданину насолоду. Вони робили її нестерпною.