А Дмитро ловив кожен подих коханої. Він зціловував їй із губ стогони, ніжними пальчиками забирав волосся з чола. Він був близьким, і відданим, і люблячим.
Неждана відкрила очі й вбирала його образ. Вона боролася із картинками з минулого, протиставляючи їм картину її теперішнього - і майбутнього. Вона вже не намагалася втекти від спогадів - вона їх переписувала.
Тільки цього разу на сцені були не ті актори. І цього разу був Інший режисер.
Відчуття, залишені Нежданиним першим коханням на її тілі, потроху блідли - Дмитрове виконання мелодій любові перевершувало те, яким вона колись захоплювалася. А ще - він додав нових інструментів, нових фарб. Він додав до їхньої близькості той «третій інгредієнт», якого Неждана сама не могла відшукати.
36
Ніколи ще Неждана так не раділа поверненню додому. Адже це був її дім - не просто дім, де жили її спогади. Це був дім, освячений її коханням. Із кожного його куточку до неї усміхалося щастя.
Неждана знала, що Дмитро вибрав для них нову квартиру, меншу за цю, але їхню, власну, і вже до середини осені вони зможуть перебратися туди. А в цю квартиру повернеться мама. Але їй не було сумно змінювати дім. Дім тепер був там, де було її серце. А її серце було в Дмитрові.
Приємні сімейні будні перетворилися з рутини на щоденні маленькі свята. І звідкись бралися у неї і натхнення, і час, і ідеї. Вона майструвала, малювала - і продавала це все старенькому художнику з Музейної - його вона прозвала своїм менеджером. Але це не заважало їй готувати чоловікові найсмачніші страви, читати й щодня витягувати Дмитра на прогулянки.
І одного дня Неждана дізналася, що знову вагітна. Відчула якось інтуїтивно, ще навіть не помітивши затримки місячних. Вона одразу побігла в аптеку.
Вночі довго не могла заснути - все чекала ранку. Задрімала - але той сон був неспокійним, збудженим, часто переривався. Та за вікном ще було темно, і Неждана знову закривала повіки.
Ще тільки сіріло, але жінка не могла влежати в ліжку. Вона рвучко підвелася, схопила малесенький пакуночок, придбаний напередодні, і поспішила у ванну, намагаючись не розбудити Дмитра.
Тремтячими пальцями вийняла стрічку. Ну будь ласка, будь ласочка, нехай буде дві смужки!!!
Неждана збуджено рахувала секунди.
Тонесенька змійка пробігла по всій довжині. Дві жирні, впевнені лінії заясніли впоперек неї. Неждана тихо заплакала й стала на коліна.
Вперше вона так довго, відверто, так по-справжньому молилася. І вперше точно знала, що Він її почув.
Тихесенько підвелася з колін і прочинила двері до коридору. Там уже стояв Дмитро й усміхався. Він міцно-міцно притиснув дружину до серця.
Він про все здогадався. Він усе зрозумів. І говорити нічого не потрібно було…
У них буде дитина, дитина, донечка! Господи, нехай я її виношу, нехай народжу!!! Я згідна на увесь той пологовий біль, і на муки, на все згідна, лиш би дитя народилося живим і здоровим!…
Неждана усміхнулася чоловікові. Вони обоє знали, що готові стати батьками.
…Земля достигла, визріла, розтеплілася - вона була готова прорости буйним врожаєм, виколоситися добірним плодом, їхня з Дімкою сімейна колія була добре втрамбована, душі, й характери, й думки, - усе сплелося в один міцний, гармонійний союз: Неждана вже й не пам’ятала, коли між ними спалахувала сварка; конфлікти - то так, бувало, але обов’язково хтось із них жбурляв на підозрілий полум’яний язичок відро холодної води - чистої, безкорисної, всепрощаючої любові.
«Вибач, ріднятко. - Ну й нехай буде по-твоєму - я не проти. Так навіть краще. - Ти справді так хочеш? Гаразд. Знай, як я тебе кохаю».
Найдивнішим було те, що тепер уже не лише Дімка кидався з брезентом у руках навколішки, придушуючи раптовий спалах - а вона, вона сама, встигала загасити будь-яку суперечку ніжною усмішкою, схиленою до плеча голівкою, теплим поглядом, лагідним дотиком долоньки, покладеної поверх його руки - її крихітна ручка закривала лише половину його - чоловічої, натрудженої, з грубуватими вузличками на пальцях - але цей доторк, цей щирий, істинно жіночний, вибачливий доторк, загладжував будь-який її гріх, будь-яке криве слово. І тоді вона легко, без усяких докорів сумління, знову занурювалася в Дмитрове тепло, у його ніжність, його ледь-не- батьківське всепрощення…
Тепер вони обоє читали Біблію. Хай і не розуміли багато, і з чимось не погоджувалися, але читали - і воно змінювало їхнє життя.
Разом вони відвідували лікарів і студіювали книги про виношування та народження дитятка.
І тепер Неждані не доводилося витягувати коханого на прогулянку. Він і сам поспішав провести зі своїм невеличким сімейством кілька щасливих хвилин у ніжній прохолоді ранньої осені.