Це було таке незвичне відчуття - з кожним днем потроху усвідомлювати, що чоловік, якого Неждана так сильно кохала, тепер уже належить не лише їй, і що свою любов до неї він тепер поєднує в серці з іще однією любов’ю… Неждана ніяк не могла повірити, що Дімка для неї тепер - не лише найрідніша в світі людина - тепер він ще й батько її майбутньої дитини!
Коли вона про це думала, їй ставало якось дуже терпко, тепло й солодко. Аж так, що вона мружила очі й потягалась, як кішечка, щоби розігнати по тілу ті дрібні голочки, що завжди розсипалися в неї по спині, коли Неждані було дуже добре.
Так, Дімка мав бути найкращим татом. Він же був таким дбайливим, таким люблячим, таким… Неждана ніколи не могла підібрати вдалого слова, щоб описати, яким же був її Дімка.
Але вона точно знала, що все те, що було в її серці для нього, можна було вкласти в слово «кохання»…
Неждана поснідала, допила своє какао й випила призначені лікарем вітаміни. їй помітно полегшало, як завжди після ситної їжі, й вона повернулася до свого старого щоденника на замочку…
4
Нежданка не любила хлопчиків. Тобто, не любила так, як любили їх інші дівчатка. Коли вони сиділи на гойдалках, спостерігали, як хлопчики грають у футбол і ворожили, хто кого кохає, хто кого поцілує і навіть хто з ким одружиться. Як тільки виходив «результат» їхньої «ворожби», вони дзвінко сміялися і поглядали на розчервонілих футболістів через спини подруг. Неждана не розділяла їхніх забав, не розділяла їхніх мрій і захоплень. Вона навіть не червоніла, коли хтось смикав її за кіски. Неждана просто поверталась і давала здачі. А коли хтось безсоромно жбурляв записки на її парту, вона не розгортала їх так, щоби бачила сусідка, і не хихотіла собі під ніс. А демонстративно шматувала їх і викидала в смітник. Але, незважаючи на все це, хлопчики її любили.
І навіть лупили один одному пики - аби тільки вразити її, завоювати її якось не по-дівчачому холодне серце. Неждані приносив невимовну радість вигляд хлопців, які тягали один одному чуби й розхристували сорочки - через неї. Переможця вона «нагороджувала» ще одним побаченням - не через захоплення його силою, а просто, щоби розігріти його азарт. І щоби він знову бився з кимсь.
Проте одного разу, коли вона прийшла, розгарячіла, з блискучими очима, після якогось чергового «поєдинку» додому, і з насмішкою почала розповідати мамі про «дурних хлопчаків», мама подивилася на неї таким поглядом, якого дівчинка раніше не бачила.
- Неждано, ніколи більше такого не роби, чуєш? Настане момент, коли навіть ці «дурні хлопчаки» зрозуміють, що ти з ними просто граєшся і, щоби ти знала, поступаєш дуже нечесно. І тоді будуть в тебе проблеми.
Більше через Неждану ніхто не бився.
Мама рідко дорікала доньці й ніколи її не «точила». Мабуть, саме тому Неждана завжди прислухалася до її порад.
Відсутність бійок спровокувала в Неждані ще одне жорстоке бажання: вона хотіла довести, що за нею потрібно «бігати», домагатися її. Вона вдавала з себе горду й неприступну, «кидала» хлопців за найменшу провину «без права поновлення». Дівчинка з якимось садистським самовдоволенням спостерігала, як хлопці через неї страждають. А потім гордо розповідала мамі про свої «досягнення». Мама мовчала. Але одного разу, перед тим, як поїхати в дводенне відрядження, передала Неждані листок з інструкціями, як їй жити самій удома ці дні. Неждана закинула його на холодильник зі словами «Впораюся, не хвилюйся».
Але вже в перший вечір пішла по нього - просто щоби побачити мамин почерк. Вона ніколи не думала, що буде так сумувати за ненею.
Лист був довгий, і Нежданка з насолодою сіла його читати, захопивши із собою пачку чіпсів - сьогодні була єдина можливість поїсти їх удома. Мама ніколи не дозволила би їй «травитися тою гидотою», якби побачила.
«Сонечко, будь певна, я вже за тобою сумую. Та, мабуть, ти теж - якщо все-таки вирішила прочитати мої «нотації». У холодильнику - борщ, салат і сосиски. Звариш собі ще макаронів. Хоча, як я розумію, ти той вечір будеш травитися якоюсь гидотою - ти ж не проґавиш таку нагоду, правда? Та не хвилюйся, я не серджусь. Бачила я твої чіпси в шафі під светриками. Я саме хотіла попрасувати тобі їх (без мене ти би точно у зім’ятих ходила, а потім би ще й переконувала мене, що то така мода, хіба не так?) Ну ось, коли я їх діставала, там щось підозріло зашелестіло. Я посміла подумати, що то моє золотко мамі подарунок приготувало - та де там, гидотою запаслась. Не викинула тільки тому, що знаю: заборонений плід солодкий. Утім, що тут казати - я не краща. Взяла із собою ті самі срібні сережки, яких ти так не любиш. Треба ж їх коли-небудь провітрити, а вдома ти ж не даси…