Дон Делілло
Художниця тіла
Видання, з якого зроблено переклад:
Don DeLillo. The Body Artist. — Picador, 2011
Переклад з англійської: Ярослава Стріха
Редагування: Богдана Романцова
Коректура: Ніка Чулаєвська
Дизайн і верстка: Ірина Мамаєва
Дон Делілло
Художниця тіла. — К.: Темпора, 2021. — 168 с.
ISBN 978-617-569 499-2
ISBN 978-617-569-499-2
© 2001 by Don DeLillo
© Ярослава Стріха, переклад, 2021
© Максим Нестелєєв, післямова, 2021
© Темпора, 2021
Зміст
РОЗДІЛ 1 • 7
РОЗДІЛ 2 • 33
РОЗДІЛ 3 • 47
РОЗДІЛ 4 • 59
РОЗДІЛ 5 • 83
РОЗДІЛ 6 • 103
РОЗДІЛ 7 • 127
ЧАС, МОВА І ЛЮДСЬКЕ ГОРЕ • 145
Максим Нестелєєв
Розділ 1
Час, схоже, минає. Світ здійснюється, розгортається на окремі миті, ти спиняєшся поглянути на павука, який тулиться до своєї павутини. Є прудкість світла, відчуття чіткості обрисів усіх речей, блискучі патьоки в затоці. Ти найгостріше розумієш, ким ти є, дужого, яскравого дня після бурі, коли навіть найменший облетілий листок прошито самоусвідомленням. Вітер шумить у соснах, світ безповоротно входить у буття, павук гойдається на розколисаній вітром павутині.
Це сталося останнього ранку, коли вони були тут, на кухні, одночасно: вони швендяли одне повз одного, щоби дістати щось із шафи чи шухляди, чекали, доки інший відійде від умивальника чи холодильника, навколо них досі танули сни, вона тримала жменю чорниці під струменем із крана, заплющивши очі, і вдихала запах, який здіймався від ягід.
Він сидів із газетою й помішував каву. Свою каву, у своїй чашці. Газету читали разом, але за непроговореною домовленістю та належала їй.
— Я хотів тобі дещо сказати, але що.
Вона пустила воду з крана і звернула увагу. Уперше в житті звернула на це увагу.
— Про дім. От що, — сказав він. — Я хотів тобі дещо сказати.
Вона зауважила, що вода з крана за кілька секунд втрачає прозорість. Спершу срібляста й чиста, вона за кілька секунд втрачає прозорість — як цікаво: стільки місяців, стільки разів пускала воду на кухні, а досі жодного разу не помітила, що вода спершу чиста, а тоді наче й не мутнішає, але втрачає прозорість, а може, раніше такого й не бувало чи вона це вже помічала, але забула.
Вона підійшла до буфета з мокрою чорницею в руці, потяглася по пластівці й перенесла коробку — брунатно-білу коробку — на стільницю, а тоді грінка вискочила з тостера і вона її перевернула, бо хліб треба перевернути двічі, щоби він потемнів, і чоловік неуважно кивнув, бо це були його грінки і його масло, а тоді увімкнув радіо — давали погоду.
Горобці били крильцями при годівничці, змагаючись за місце на вигнутому сідалі.
Вона потяглася до найближчої шухляди по миску й витрусила в неї трохи пластівців, а тоді кинула на них ягоди. Витерла руки досуха об джинси, відчуваючи далеку, водянисту, бліду блакить.
Як це називається? Ручка? Вона натисла на ручку, щоби його хліб потемнів.
Це його грінки, це її прогноз погоди. Вона часто слухала передачу, дзвонила в довідкову службу, а часом ставала перед домом і вдивлялася в прибережне небо, намагаючись на смак відчути у вітерці ще невидиме передбачення.
— Точно, так. Я знаю що, — сказав він.
Вона підійшла до холодильника й відчинила дверцята. Там і завмерла, намагаючись щось пригадати. Сказала:
— Що? — Тобто «що ти сказав», а не «що ти хотів розповісти».
Вона згадала: соєві гранули. Підійшла до буфета, зняла коробку, а тоді піймала дверцята холодильника, перш ніж вони зачинилися. Потягнулася по молоко, зрозуміла, що він сказав, а вона не почула близько восьми секунд тому.
Щоразу, як доводилося нагинатися й тягнутися в нижчі й дальші відсіки холодильника, вона стогнала — ну, насправді не щоразу, — мовби оплакувала втрачене життя. Вона надто струнка і гнучка, щоби їй було важко нагинатися, тож це просто відлуння стогонів Рея: вона ототожнювалася з ним і стогнала його стогоном, але так переконливо і глибоко, що привласнювала його біль.
Здається, коли він згадав, що хотів їй сказати, йому розхотілося говорити. Вона це зрозуміла, навіть не дивлячись йому в обличчя. Це відчувалося в повітрі. У паузі, що запанувала після його слів вісім, десять, дванадцять секунд тому. Щось неважливе. Йому здавалося, що він принижується, говорячи такі банальності.