Вона прошепотіла:
— Поглянь на мене.
Коли він поглянув на неї без тіні сорому, вона стала на коліна біля ванни і взяла мочалку в нього з долоні. Провела по його плечах, униз спиною. Помила западину під рукою. Ось пахви, одна, друга. Вона взяла мило з його другої долоні, потерла об тканину й помила йому груди й руки, безмовно називаючи йому частини його тіла. Вона обережно опустила тканину на воду, де та розпушилася вниз і пішла на дно, а сама потерла його живіт під водою милом — її рука повільно, механічно кружляла навколо його пупа. Тоді вона перехилилася через нього, щоби покласти мило — шматочок мила — у мильницю, не зводячи з нього погляду, й опустила руку під воду, і легко провела вздовж його члена, ось він, і накрила й потерла яєчка, називаючи й перелічуючи частини його тіла, один і два, і над його вустами зажарів легкий вогкий рум'янець.
Його рука з тканинкою піднялася з-під води. Вона взяла тканину, розправила, піднесла до обличчя, втиснула в пори, потерла об свої вуста, а тоді повернула йому. Вона торкнулася його обличчя з легкою щетиною — чи він голиться, хто його навчив — і обережно провела пальцем по його вустах, обводячи контур рота. Вона обвела його ніс, брови, край вуха, закрутилася у внутрішню поверхню. Одна дія за другою. Одна дія веде до другої. Він через її доторки не хвилювався, чи бодай не більше, ніж зазвичай, і вона подумала, що порівнюючи з тим фактом, тим подивом чи що це таке, тим задиханим шоком від його перебування тут, його ніщо не здивує, не заскочить і не стривожить.
Вона відчула краєм губ легкий доторк, що почасти проникав у рот, а почасти ні — волосина, це не може бути нічим іншим. Вона спробувала її, цю волосину з мочалки, прибрати, провівши по обличчю великим пальцем, і хоча вже не відчувала її на обличчі, поглянула на нього та на свою руку й подумала, що, можливо, це просто сверблячка.
Тоді вона знову вийшла в коридор, і, звичайно, це відчувалося не так, ніби вона помила дитину, але, з другого боку, він не був і вповні чоловіком, от ким він був, людиною поза простим хилитанням або/або, а ще вона постійно знаходила, про що ще подумати, і вголос розмірковувала, чого він використовує махрову мочалку, що здається для нього надто вишуканою, і виправдовувала свої дії перед самою собою, й аналізувала власну реакцію на рух своєї руки його тілом, намотуючи кілометри порослою чорницею пусткою у вітрі й тумані, застібнувши куртку, під обертання котушок у касеті.
— Як тобі вдалося так жити тут, що я не дізналася?
— Але ж ти дізналася. Я живу.
Він легко ударив себе по щоці, можливо, жартома.
— Але ж до того. Я чую звуки, а ти — у кімнаті нагорі. Скільки ти тут? Говори от у цю штуку.
— Говори от у цю штуку, — сказав він, можливо, несвідомо імітуючи її тон.
Вона була в місті, їхала похилою вулицею серед дерев'яних будинків, коли побачила крізь дерева й кущі, як попереду на ґанку сидить, розвівши руки й розслабившись, чоловік — широколиций білявий чоловік. І в ту коротесеньку мить, у чверть секунди, малу, як мушиний послід, вона подумала, що бачить його повністю. Її погляд тільки ковзнув ним — і перед нею промайнуло все його життя. Лінивий маніпулятор, продає нерухомість в ЖК з розкішним видом на комарине болото. Вона його знає. Вона його бачить як облупленого. Ось він: розлучений, одержимий зеленим змієм, емоційно відсторонений від своїх дітей, своїх синів, двох синів у шкільній формі — і все це за коротесенький погляд.
По радіо якийсь голос зачитував новини.
А коли автівка проминула дім, промчала за якусь секунду, вона зрозуміла, що побачила не чоловіка на ґанку, а банку фарби на дошці між двома стільцями. Біло-жовта банка — це обличчя, дошка — руки, а розум і серце чоловіка були десь у повітрі, уже розчинені в голосі диктора на радіо.
Вона подзвонила Маріеллі й натрапила на автовідповідач. Вона прослухала повідомлення, поклала слухавку, а тоді знову подзвонила й поклала слухавку. Наступного дня вона подзвонила ще кілька разів, прослухала запис і не залишила повідомлення. А коли подзвонила знову й Маріелла відповіла, вона тихо опустила слухавку й завмерла.
Вона сказала:
— Говори так, як він. Будь ласка, зроби це для мене. Я знаю, ти можеш. Зроби це для мене. Говори так, як він. Скажи щось, що казав він, — ти ж пам'ятаєш. Чи скажи перше, що спаде на думку. Так навіть краще. Скажи перше, що спаде на думку, ніби це він. Я не питатиму, як тобі це вдається. Я тільки слухатиму. Говори, як він. Дій, як він. Говори його голосом. Дій, як Рей. Зроби так, щоб я його почула. Я тебе страшенно прошу. Будь другом. Друг — це людина, якій довіряєш. Зроби це для мене.