Я сиджу й чекаю на Гартке, але вона не повертається.
Маріелла Чепмен
Розділ 7
Мертва білка, яку ти побачила на алеї, — мертва й обезголовлена — виявляється зіжмаканим клаптем мішковини, але ти однаково, проходячи повз, дивишся на неї із сумішшю жаху й жалю.
Бо він самотній. Бо з ярів між лісистих пагорбів котився дим, а папороті пообгорали й побуріли від часу. У пустищі, у відтінках вогненної землі під стемнілими небесами, під валунами, що їх море розкидало на узліссі соснового бору, у прадавній кам'янистій вдачі вчувався суворий присуд, непохитна, затята клятва. А ще: бо він сказав те, що сказав — що вона буде тут наприкінці.
Був у неї брудний светр, який вона випадково натягнула через голову задом наперед, і тепер стояла й намагалася вирішити, як краще: зняти його і знову вдягнути чи потерпіти легкий дискомфорт від того, що горловина светра сидить трошки зависоко. Він був із круглим вирізом під горло, цей светр.
Вона відчувала, як наличка шкрябає горло. Навіть не шкрябає, якесь інше слово, і вона просунула вказівний і середній пальці в горловину, виставивши лікті в боки і вдумуючись у пустку свого рішення.
Кажуть, понура зима, понура.
Але ось вона знову тут, у домі, як він і казав, вийшовши за рамки договору про оренду. Вона, звісно, уже не пам'ятає, що саме він сказав. Але так вона зрозуміла те, що він сказав, його неточні слова, його ясне чи туманне послання. Вона продовжила договір, хай би які там слова він ужив, і вона знає, що вдалася до цього, щоби справдити його репліку, а це, напевно, підважує істину, яка могла в ній критися. Її тут утримали не обставини й не дивовижна випадковість, а сама його репліка, хоча вона вже майже не пам'ятає, як він її вимовляв.
Вона скинула светр і вдарилася рукою об лампу, що звисала зі стелі, вона постійно забувала, що та є, а тоді натягла светр через голову, передом наперед, як і було задумано на Тайвані.
Вона знала, що зараз п'ята тридцять, і подивилася на годинник. Так і було.
Коли не вдавалося згадати, як він виглядає, вона прихилялася до дзеркала, й ось він як тут, тільки не зовсім, лише натяк на нього, майже ні сліду, але якоюсь мірою таки тут, якщо можна так сказати, у певних дзеркалах менше, в інших більше, не просто жалюгідна репродукція, це все залежить від часу, освітлення і якості скла, стратегій скла, що міняє право й ліво місцями, від тієї чи тієї кімнати, адже кожне зображення в кожному дзеркалі лише віртуальне, навіть якщо очікуєш побачити себе.
Вона піднялася сходами й торкнулася балясини на горішньому майданчику. Вона завжди так робила, бо не могла інакше, — торкалася дубової фактури, вирізаних у деревині виступів і заглибин. Нагорі стовпчик звужувався й був витесаний у формі аканту, і це було найкраще в домі, чи майже найкраще, обіч дерев'яної підлоги на кухні.
Після обіду вона дивилася на Котку, що у Фінляндії.
Вона п'ять днів підряд виїздила на ріг, на мис, бо мартини, які були трошки неоковирні, коли стояли на своїх ніжках-патичках, у польоті ставали стрімкими носіями всього цього ув'язненого в камінні часу, вибираючи його з геології, науки й розуму, даруючи йому політ, висоту й тіло, вбираючи його в літальні м'язи та кровообіг, у міцний стук сердець, їхніх сердець-метрономів, а ще тому, що вона знала: це день, коли воно станеться.
Відриваючи клапоть від рулону, вона слухала, з яким звуком вощений папір рветься об зазубрений край коробки.
Задеренчали батареї, що зараз бувало нерідко.
Вона сіла, щоби з'їсти їжу на тарілці, і подумала: я не голодна. Задзвонив телефон. Інколи вона мислила прямолінійними й повністю сформованими фразами. Вона не могла сказати напевно, коли це почалося — день чи місяць тому, — бо, здається, так було завжди.
Можливо, їй вірилося, що вона зможе порятуватися й вирватися в його реальність, осягнувши логістику слова й думки, адже здається, він саме так пробирався крізь речення чи кімнату.
Можливо, інколи ми вислизаємо в іншу реальність і навіть цього не помічаємо, не визнаємо істини, бо це надто приголомшливо і ми не зможемо цього прийняти.
Ось що станеться. Вона подумки програвала події до певної точки, ходячи кімнатами й коридорами, але потім усе зупинялося.