Вона задумалася й зачиталася. Потягнувшись по пакет сої, наткнулася на пакет соку. Підвівши погляд, зауважила, що він уже не читає газети. Він дивився на неї, але не читав, і тільки потім вона збагнула, що він увесь цей час вдивлявся в сторінку, але слів не розбирав.
Пакет соку не впав. Вона досипала в миску ще сої заради зернистої текстури й довголіття.
— Я вчора весь день думала, що вже п'ятниця.
Він сказав:
— А який був день?
Вона не забула всміхнутися.
Він сказав:
— І взагалі, яка різниця?
Вона опустила руку йому на плече й була схотіла ніжно провести по загривку аж до лінії волосся, але не зробила цього.
— Просто згадалося. Чого так виходить, що ми плутаємо четвер із п'ятницею? Ми за містом. Випали за рамки календаря. Тут п'ятниця втрачає свою сутність. Хочеш ще кави?
Вона пішла налити окропу у свою чашку і спинилася біля плити, чекаючи, коли він зголоситься чи відмовиться від кави. Коли рушила назад, побачила, що на годівничці сидить блакитна сойка. Вона завмерла як укопана й затримала подих. Сойка була мов королева, велика, лискуча, на віддалі від інших пташок, які діловито клювали зерно; їй майже здалося, що вона ніколи доти не бачила сойок. Велетенська птаха дивилася на неї й бачила щось своє, а їй хотілося гукнути Реєві, аби той підвів погляд.
Вона дивилася на пташку з чорними смугами на крилах і хвості й думала, що тільки зараз навчилася дивитися. Вона ще ніколи не бачила нічого настільки чітко, і то не лише тому, що сойка сиділа саме там, де сиділа, так близько, що можна роздивитися всі деталі забарвлення й оперення. Справа ще й у потрясінні від її появи серед менших бурих пташок: блакитний мінеральний колір і широка, темніша, приглушена синя смужка на шиї. Але якщо Рей підведе голову, пташка полетить геть.
Вона спробувала не зациклюватися на деталях — розкрадачка гнізд, вправна пересмішниця — й осягнути саму суть пташки: напружений інтерес в очах, допитливий холод, у якому вчувається виклик.
Які неможливі світи бачать птахи, зазираючи в дім? Ти тільки подумай. Як злітають покрови з усіх пізнаваних поверхонь і процесів. Їй хотілося вірити, що пташка бачить її — жінку з чашкою в руці, — і байдуже, як згортаються день і ніч при з'яві цього простору, відділеного від часу. Не відводячи погляду, вона обережно вдихнула. Вона була свідома ясності моменту й розуміла, що він добігає кінця. Відчула це в сойці. А може, і ні. Вона сама наближала кінець моменту, бо не могла більше дивитися. Мабуть, так почуваються люди, які майже все життя прожили сліпими, а потім раптом прозріли. Вона сказала щось Реєві, і він підвів голову, злякавши сойку, але не потривоживши горобців.
— Ти бачив?
Він повернувся до неї, щоби відповісти.
— Та ми їх весь час бачимо, нє?
— Не весь час. І ніколи так зблизька.
— Так зблизька — ніколи. Гаразд.
— Сойка дивилася на мене.
— Сойка дивилася на тебе.
Вона стояла за його лівим плечем. Коли ступила до свого стільця, горобці пурхнули геть.
— Вона спостерігала за мною.
— І це покращило тобі день?
— Ага, покращило мені день. І тиждень. Що ще?
Вона пила чай, читаючи. Майже від усього прочитаного в ній прокидалася мрійливість.
Вона увімкнула радіо й повільно поводила по шкалі частот, не відриваючись від газети й намагаючись піймати прогноз погоди.
Він допив каву й закурив.
Вона сиділа над мискою пластівців. Дивилася крізь миску в простір у себе в голові, що був водночас перед нею.
Вона склала газету і прочитала рядок-два, а потім ще почитала чи не почитала, сьорбаючи чай і поринувши в задуму.
У новинах по радіо передавали, що в Монтані стався загадковий вибух боєголовки під землею, але вона не розчула, чи був там заряд.
Він курив і дивився у вікно праворуч, де занедбані луки спускалися до поораної ямами ґрунтової дороги, що виводила на всипаний щебенем шлях.
Вона читала, поринувши в задуму. Вона була тут і там водночас.
У чаї не було меду. Закритий глечик меду вона забула біля плити.
Він роззирнувся в пошуках попільнички.
Вона вела розмову з лікарем із новин.
Щоби дістатися до асфальтованої дороги в місто, потрібно здолати дві милі щебеню. Вона взяла інжир із його тарілки й запустила туди палець, покопирсалася в плоті.
Диктор зачитав прогноз погоди, але вона його пропустила. Навіть не зрозуміла, що це й був прогноз, доки випуск не закінчився.
Він відхилив голову назад і повільно поводив із боку на бік, щоби зменшити напругу в шиї.