Що лежить у підґрунті нашого бажання контролю? Від чого ми захищаємося, нашорошуючи вуха, озираючи невідривно горизонти наших цифрових прерій? На що скерований наш гнів? Проти якого такого ворога була спрямована наша уроджена обережність, що втратила здатність виконувати свою функцію?
На цьому тижні я не тренувався; у спортзалі, де займаються дзюдо та вільною боротьбою, ніхто не виходив на татамі, хоча зовсім скоро відбудуться змагання у Римі. Про це подумалося мені кілька днів тому, коли я отримав повідомлення у групі спортзалу в WhatsApp. Я наразі дивився фільм, на екрані смартфону мелькнули з десяток відповідей із засмученими смайликами, і негайно згадав про чемпіонат.
«Цього разу Санто травмувався по-справжньому», — подумав я і відчув жаль.
Санто — один із найкращих наших спортсменів із вільної боротьби, уже член національної збірної. Кілька днів тому йому виповнилося дев’ятнадцять; вродливий, упертий, веселий, завжди зі щирою, заразливою усмішкою на вустах. Один із найзакоханіших у життя хлопців, яких я будь-коли зустрічав.
Під час останнього тренування йому спало на думку одягти дзюдогі та поборотися трохи зі мною (так зацікавився він новим для себе видом спорту), і наприкінці тренування у нього заболіло плече. Я дещо перестарався, приклав надмірну силу під час захвату, тоді як він боровся легко і весело. Чому я це зробив: боявся зазнати поразки від молодшого і талановитішого супротивника?
Коли я нарешті вирішив перечитати низку повідомлень у групі, у самому кінці було написано: «Друзі, сталася трагедія. Санто й Андреа загинули».
Андреа, його двоюрідний брат, теж був борцем. Неповних шістнадцять років, на обличчі — постійно трохи здивований вираз, як у тих, хто ще не навчився сприймати світ як годиться. Він тільки проторував свій шлях у житті, і невідомо, ким би став. В одному ми були впевнені: він став би доброю людиною. Став би.
Вони приїжджали на тренування на мотоциклі. За кермом — Санто, завжди у касці, із захисними щитками на ліктях та колінах: невдовзі змагання, а він був відповідальним хлопцем. Машина попереду них раптом завернула ліворуч, переднє колесо мотоцикла під час спроби уникнути зіткнення зачепилося за бордюр тротуару. Мотоцикл підкинуло і перевернуло, він упав прямо на хлопців. Санто загинув умить, Андреа — помер у швидкій дорогою до лікарні. Три дні потому вони таки прибули до спортзалу, але у білих трунах. Коли їх поставили на татамі, нас усіх охопив такий біль, що я вирішив, що повинен це тут описати.
Смерть.
Ось основна причина нашого контролю, те, що ми намагаємося тримати подалі від нашого життя і нашої свідомості. Раптова, незбагненна смерть за мить перетворила двох спортсменів, сповнених сил та енергії, з молодими, мускулистими тілами, загартованою волею і сильним характером, на бездиханні тіла. А ті, хто залишається жити далі, на певний час втрачають сенс і відчуття реальності. Ота порожнеча, про яку навіть говорити не наважуємося, якою просякнуті наші тренування, огортає зал, розтікається по татамі, просочується у повсякденні жарти тренувальників, у спортивну втому, що колись здавалася приємною, а тепер — такою безглуздою. А якби Клаудіо не попросив перенести заняття на годину раніше? Тоді вони б не натрапили на машину, що підрізала їм шлях. А якби вони не поїхали мотоциклом? А якби батьки не дозволили їм отримати права? А якби вони після обіду ходили до кінотеатру замість того, щоб чотири години на день тренуватися, мріючи про перемогу? А якби залишилися вдома, жиріючи на дивані перед телевізором, жуючи чіпси, — нехай з обважнілим тілом, але живі. Можливо… Якби хтось пильніше їх контролював, з більшою одержимістю, тоді вони ще були б тут, між нами. І той гнів, що часом заважає нам згадувати їх, що хлопці виливають у брудній і дріб’язковій боротьбі, щоб посісти їхнє місце у команді та виграти титул національного чемпіона замість Санто, на честь Санто й Андреа, — відчайдушна спроба відновити контроль над життям і скерувати роботу спортзалу в раціональне русло. Тепер той гнів знову приховається десь усередині, звісно, пригнічений нашим страхом перед смертю і, поза сумнівом, придушений самоконтролем. Але принаймні ми всі ще були б разом.