Я не наважуюся написати, що треба звільнитися від страху смерті та зосередитися на тому, щоб скерувати усю нашу енергію на справи, які чекають на нас за життя, замість постійного споглядання горизонту, де майоріє кінець нашого існування. Не наважуюся, тому що у мене не вистачає мужності зайняти чітку позицію перед такою широкою і незнайомою мені аудиторією. Врешті, мене тішить той факт, що є й ті, хто докладає чималих зусиль, аби знайти вихід. Завжди краще мати вибір, хіба ні? Та поки ми чекаємо на пришестя Сингулярності чи Царства Небесного, було б непогано принаймні визнати тлінність сьогодення та відмовитися від тих речей, яких уже немає, втамувати наш біль і повернутися до спостереження за світом, щоб те, що завдало нам болю, не вразило слабкіших за нас.
Гнів — це почуття, яке об’єднує, руйнуючи кліті, які ми будуємо навколо себе. Відчуття гніву до тих, кого ми любимо, дає змогу не терпіти тиранію, розірвати пасивні стосунки, які вже давно себе зжили, позбавитися відчуття покори. Захистити незнайому особу від хамства коханого — це ознака вихованості, якою все частіше нехтують, адже вона є свідченням того, що почуття справедливості не повинно залежати від особистих стосунків чи випадкових обставин, що має бути абсолютним інстинктивним вчинком людської душі. Це заклик до мужності судити об’єктивно, виступати на боці слабшого, а не любого нам, навіть тоді, коли сильніший є невід’ємною часткою нашого серця.
Гнів робить людей вільними і незалежними, прив’язує наші вчинки до розуму, адже, щоб його відчути, треба судити, а судження — це одна з основних функцій людського розуму, найважливіший незалежний учинок, який ми спроможні здійснити на цій землі.
Розірвати пута нав’язливої злоби, діяти відкрито відповідно до власних ідеалів, а не за auctoritas якогось ідола — ось що таке бути людьми, а не рабами. Адже якщо віддати свій мозок під владу іншої людини, чи партії, чи чиїхось сподівань, то що тоді залишиться від нас самих? Хіба що наша тілесна оболонка, корисна лише для створення армій і банд, — найкращий матеріал для державних переворотів і захисту свавілля можновладців. Тож хвала дезертирам, які покидають лави бійців не через те, що злякалися смерті, а через те, що їм нестерпна жорстокість командирів. Хвала тим, хто втікає з окопів, де помирають даремно, з незрозумілих причин, через хибні обставини.
Який сенс у такому житті?
Гнів — то наш сторожовий пес, що змушує тих, кого ми поважаємо, не розчаровувати нас, дає змогу вибирати його як нашого тимчасового представника, а не як такого собі бога. Той, у кого не вистачає мужності гніватися, хто занадто боягузливий, аби визнати сумні наслідки своїх хибних уявлень про світ, хто боїться, не доклавши всіх можливих зусиль, що кращого він не вартий, що його місце у світі — якраз те, на яке він заслуговує, не більше і не менше, — от хто страждає від злоби. Воно того не варте. Краще спробувати, повстати й потім визнати, якщо доведеться, що сягнув межі, заспокоїти душу після того, як відчув сп’яніння опору, аніж пухнути від злоби протягом цілого життя, як запалений сечовий міхур.
Та насамперед — відмовтеся від контролю.
Пошліть під три чорти тих, хто вам відмовив, і забудьте про них, запхніть у далеку, невідому вам дірку світу, до якої вам немає діла; плекайте свої мертві зони, адже бачити все (мати за правило бачити усе) — страшна річ. Прикупіть собі ярмулку, щоб вдягати щосуботи, і розрубайте густу мережу дзвінків і повідомлень, що їх ваш смартфон щодня плете навколо вас. Дозвольте вашому святому гнівові миттєво виявлятися щодо тих, хто хоче контролювати вас щодня, щогодини, з будь-яких причин; відмовляйтеся від набридливих вечірніх дзвінків, ритуальних ранкових привітань по телефону, horror vacui[19], якщо за добу не обмінялися смайликами. Це так бридко — перетворювати стосунки — будь-які стосунки! — беручи на себе роль наглядача. Нехай ваш син бодай раз заблукає, бавлячись із друзями на вулицях міста; змиріться із тим, що не зможете завжди приглядати за ним без упину. Краще навчіть його самоповазі, непримиренності до насильства і до тих, хто застосовує його до слабших. Так він почуватиметься безпечніше, аніж коли за ним слідкують через GPS, тому що він стане справжнім чоловіком, а донька стане упевненою в собі жінкою.
Пожалійте себе і своїх близьких. Гнів, якщо він здоровий, веде до справедливості, до усунення напруженості, до ясності.
Його треба ненастанно плекати і виховувати.
4. Святий гнів
19
Страх порожнечі (лат.) — тенденція в образотворчому мистецтві, що виявляється у надлишковому заповненні всієї поверхні об’єкта декоративними елементами, відсутність незамальованого тла.