Звісно, не всім випаде стати такими особливими, як Браян Коен, але ніхто не зможе прожити беззмістовно, непричетно до логосу світу. Це ніяка не втіха, а лише логічний висновок.
Католики знаходять слово розради у релігії, що шукає відповіді поміж мармуровими черепами та простромленими стрілами мучениками, закликає вклонятися до закривавлених ніг замученого й обсміяного чоловіка.
Такий собі кошик, щоб умоститися там увечері та нарешті знайти втіху.
Якщо говорити про суто естетичні характеристики культового приміщення, я завжди віддавав перевагу мечеті: ніяких тобі тіл померлих, ніяких людських зображень, лише світла зала, куди заходять, перед тим обов’язково ретельно вимившись, підлога застелена килимом, на який можна стати навколішки і сховати обличчя між руками. У цьому сенсі мечеть здається мені храмом спеки і тяжкої праці, оазою з каміння та тіні для кочівників, змушених із року в рік обпалювати обличчя під спекотним сонцем пустелі та мешкати у хитких наметах. Навіть мусульманський рай з його молочно-медовими ріками та водограями, що видихають аромат камфори та імбиру, навіюють думку про прохолоду та відпочинок для очей.
Врешті, як кому до смаку; єдине, що об’єднує всі релігії, будь-які культи, — це гнів Божий. Він здатний вибухнути із найхимерніших храмів, тому що існують кошики набагато складніші та системніші за великі релігії. Люди збираються будь-де, і що ближче насувається холодний вечір, то охочіше вони задовольняються першим ліпшим прихистком для ночівлі: старою покинутою подушкою, бильцем дивана, картонною коробкою чи клаптиками газети у комірці. Навіть лоток для котів часом може стати у пригоді; у мене колись був кіт, який занедужав на старості, а тому спав прямо там. Так само й ми шукаємо прихований сенс-прихисток довкола: у гороскопах, у коливаннях маятника, у буденних ритуалах. Шукаємо, підводячись з ліжка завжди з лівої ноги, виходячи на ігрове поле, попередньо підскочивши тричі, одягаючи браслет, який, за нашим переконанням, багато років тому подарував нам кохання. Шукаємо прихований зміст у тривалості сонячних днів, переконуємо себе, що цілий тиждень гарної погоди вказує на те, що треба нарешті покинути кляту роботу і їхати світ-заочі. Копирсаємося у тельбухах життя, рахуємо птахів у небі[23] — пророцтво якогось оракула щодо необхідності пошуку самих себе може переконати нас у тому, що час подавати на розлучення.
Інколи ми погоджуємося на життя у котячому лотку, рахуємо сходи дорогою додому, сподіваючись, що їхня непарна кількість принесе нам вдачу, плюємо через плече, якщо чорний кіт перебігає нам шлях, загадуємо бажання, опинившись між двома особами з однаковим ім’ям, тричі перевіряємо, чи замкнули автівку на стоянці. Тобто всі кошики за своєю суттю однакові; ви коли-небудь намагалися зігнати кота з його улюбленого ліжка? Навряд чи йому сподобається. Особливо коли йдеться про старого або хворого кота.
Невіряни зривають шати з нашого слова, і гіршої агресії не існує. Адже після того, як нас гостинно прийняли у нашому прихистку, усі, хто нас дратує, заслуговують на знищення. Для дорослого чоловіка немає гіршої образи. І коли якийсь хлопчина, який іще не визначився зі своїм місцем у цьому світі, який часто не бачить принципової різниці між тими рішеннями, що пропонує йому життя, і заявляє, що, врешті-решт, любов, самотність, свобода, натхнення, робота, подорожі або оселя — це все схожі опції, серед яких він обирає то одну, то іншу, експериментуючи та шукаючи суть речей, з роками він однаково вибере для себе одне-єдине знамено, під яким визначиться із власною ідентичністю: спершу для розваги, потім через любов і нарешті — з таким самим відчаєм потерпілого у корабельній трощі, який чіпляється за скелю.
Інколи життя підлітка таке відчайдушне, що підштовхує його до серйозних, далеких від норми захоплень. Є такі хлопці, яким недостатньо постера на стіні чи футболки з логотипом улюбленої команди, яку вони одягнуть у неділю. Якщо все навколо них занадто швидко і занадто рано розшаровується, якщо брак точок опори є ознакою не тільки їхньої юності, а ще й жорстокості, з якою життя вирвало їх із дитинства, покинувши на схилі перед прірвою, яким вони котяться донизу через брак відчуттів, тоді утримати їх від петлі чи пострілу в скроню зможе хіба що одне: коли хтось «ловитиме їх у житі»[24]. Хоча у деяких випадках краще вже петля. Я кажу це серйозно.
23
Алюзія на етруських жерців авгурів і гаруспіків; авгури пророкували майбутнє за польотом птахів, а гаруспіки — за особливостями будови печінки жертовної тварини.
24
Алюзія на роман американського письменника Джерома Селінджера «Над прірвою у житі» (інша назва «Ловець у житі»).