Згадаймо, наприклад, Андерса Брейвіка[25]. Не треба вважати, що для того, щоб вирвати хлопця з життя, завжди потрібні певні надприродні сили. Інколи вистачить зруйнованої сім’ї: злидні, насильство, смерть або погрози не є обов’язковими умовами. Не потрібно нічого, окрім дипломата та медсестри, яких пов’язує хибний шлюб, розлучення, банальність буденного невдоволення, що завдають шкоди будь-якому життю. У дванадцять років Брейвік уже міцно чіплявся за уламок скелі, а те, що він бачив навколо — тобто дріб’язкові ускладнення свого життя як сина заможних громадян цивілізованої Норвегії, далекої від проблем голоду та насильства, — видавалися йому неподоланними хвилями.
Поки він котився схилом особистої слабкості, над прірвою його підхопила суміш націоналізму, фашизму та релігійного фанатизму. Дивно, як із одних і тих самих інгредієнтів може з’явитися на світ нестерпний поет або фанатичний нацист. Гадаю, не завжди «яке коріння — таке й насіння».
Батьки Брейвіка не брали участі у його вихованні, але чудовиськами не були. Коли йому виповнилося п’ятнадцять, він обірвав будь-яке спілкування із батьком, який на той час одружився вдруге і перебрався до Франції. У нього залишилася тільки мати, спільна орендована квартира, за яку вони платили навпіл, ненависть до правил, за якими його виховували. У своєму щоденнику-маніфесті він критикував ліберально-матріархальний уклад, якому приписував свою «певну жіночність». Напевно, в душі Андерса постійно вирувала буря, яку важко було вгамувати. Його друзі описували його як одержимого бажанням розбагатіти, стриманого у поведінці, завжди охайного. Він ризикнув витратити понад 200 тисяч євро на біржі ще до свого двадцятиліття, зробити пластичну операцію на обличчі у двадцять один, щоб покращити свою зовнішність і завести стосунки з дівчиною. Схоже, задум виявився невдалим.
У чому полягає сенс Брейвікового життя? В якому з кошиків він зміг знайти собі втіху? Манія величі, тотальний контроль, готовність змінити власну зовнішність, щоб отримати бажане: визнання, любов, успіх. Він зазнав поразки в усьому, тому що він — посередність, і це змусило його замкнутися у собі. Йому ледве виповнилося двадцять три, він мав завищену думку щодо власних якостей і накопичив цілу низку провалів, що різко суперечило його думці про самого себе. Як міг він розтринькати всі гроші, граючи на біржі, якщо прораховував найменші дрібниці? Чому батько віддалився від такого прекрасного синочка? Як таке могло статися, що жодна жінка навіть не поглянула в його бік? Адже він виправив усі недоліки на обличчі. То в чому полягає сенс його провалів? Андерсу знадобилося дев’ять років, щоб виробити для себе адекватну відповідь — щось, що наповнить змістом кожну його помилку, перетворить її на славне випробування Христа, а не в безглузду помилку ідіота. Він мав відчайдушну потребу в бозі, у його люті та каральному мечі, яким можна було б вимахувати від його імені. Зрештою, усі боги легко впадають у лють, немає такої культури, яка б не приписувала своїм ідолам певної системи покарань, щоб вилити ту лють на істоту, яка її викликала. Кров і пошесті, всесвітні потопи, пізні веселки: в люті боги розкривають — як і людина — свою найщирішу сутність. І це зовсім не приємне видовище.
Холодним і безжальним є лише презирство божественних сил, викликане нестерпним відкриттям зла в їхньому творінні. Таке враження, ніби для них неприйнятний вид тріщини, що перетинає чудову вазу, якій вони збиралися надати бездоганну форму. Ось чому вони (так по-людські!) безжалісно гепнули нею об стіну. Гончар — перфекціоніст, а тому недосконалість доводить його до сказу. За умови, що не йдеться про богів Давньої Греції; з-поміж божеств класичного Олімпу пристрасті просто кипіли: ґвалтування, викрадення, вбивства, крадіжки та прокляття для них звична річ. Отже, ті, хто заправляв долями античних греків, були, якщо сказати об’єктивно, дуже далекими від досконалості.
Лють Олімпу майже завжди вибухає з причин гонору та дріб’язковості, і через оцю свою гуманність Зевс видається значно цікавішим за решту богів, хоча й дещо психічно нестабільним і з яскраво помітною тенденцією до сексуального насильства.
Серед численних історій кривавої помсти, яких повно в грецькій міфології, чи не найбільше захоплення викликає міф про Прометея. Можливо, через те, що він стосується нас особисто. Титан за походженням, вірний союзник Зевса, він отримує від нього наказ виліпити з глини людину й вдихнути в неї життя. На горе для нього, наш творець сліпо закохується у своє творіння; обурений аморальністю олімпського двору, вирішує присвятити своє життя на той час іще бездоганному людству (тільки згодом усі наші вади й нещастя вийдуть на світ зі скриньки його родички Пандори і зруйнують нам життя). Насправді його любов спричинила нам більше біди, ніж добра. Під час одного бенкету Прометеєві дали доручення розділити жертовного бика між людьми й Зевсом. Аби допомогти своїм улюбленим глиняним чоловічкам, він розподіляє тушу не цілком чесно: найкращі шматки м’яса замотує в шкуру, прикривши тельбухами, а самі кістки прикидає блискучим жиром. Зевс, уведений в оману, вибрав купу, яка лисніла смачним жиром, а людям дісталося м’ясо. Замість того, щоб перевести все на жарт і почастувати компанію келихом вина, Зевс образився. Більше не запрошував на бенкети представників людської раси і відібрав у них вогонь, залишивши у холоді протягом первіснообщинної доби, прирікши помирати беззахисними й недосконалими. Коли Прометей, пригнічений почуттям провини, викрав вогонь, щоб передати нам, на нього пав гнів божий. Його прикували до скелі у кайданах і пробили списом груди. Щоранку на скелю сідав орел і гострим дзьобом рвав печінку, і це катування мало тривати вічність. І все це через те, що невдаха не зовсім справедливо розділив м’ясо під час бенкету.
25
Андерс Беринг Брейвік (нар. 1979) — організатор і виконавець терористичних актів у Норвегії у липні 2011 року, внаслідок яких загинуло 77 осіб і 240 отримали поранення. Народився у Лондоні, громадянин Норвегії.