Під час описання страшного суду раджу завжди мати на думці один важливий аспект: бог ніколи не втрачає спокою. Його гнів завжди холодний і контрольований; він — забюрократизований, як підпис службовця Райху на певних документах; він довго виношується, ретельно готується, набираючи форм чіткого завдання, що, хоч-не-хоч, має бути виконано.
Контроль, одержимість, точність. Завжди ідеться саме про це, і Брейвік може пишатися тим, що принаймні одну річ у житті він зробив досконало: убив шістдесят дев’ять молодих осіб і поранив ще сто десять, з яких п’ятдесят п’ять перебували у важкому стані. Коли кажуть «важке поранення», мається на увазі, що та бідолашна людина, яка його дістала, до кінця своїх днів матиме серйозні ускладнення у тому, щоб пересуватися, розмовляти, кохатися, думати. Для решти — лише рубці на шкірі та в душі і подеколи кошмари ночами. У суді Брейвік заявив, що стратив сімдесят сім осіб і зруйнував життя іншим трьомстам дев’ятнадцяти, щоб зашкодити «руйнації норвезької культури через масову імміграцію мусульман».
Партія прогресу — найвпливовіша політична сила правого крила Норвегії — стверджує, що частка іноземців, які проживають у країні, становить приблизно 25 відсотків. Я дізнався про це з інтерв’ю з Даґом Солстадом, зробленим кілька років тому, де було сказано, що Брейвік був членом цієї організації з 1999-го по 2006 рік. Та найцікавіше те, що цей відсоток зовсім не відповідає дійсності. Частка іноземців, що мешкали в Норвегії у 2017 році, коли було взято це інтерв’ю, становила лише 14 відсотків загальної кількості населення. І звісно, не всі іноземці — це мусульмани. Незважаючи на це, радикальна права партія Норвегії вже протягом багатьох років проводить політику ксенофобії, ґрунтуючись на міфі прихованої ісламізації. То чому деякі абсолютно фальсифіковані новини витримують усі спростування? В Італії останніми роками розповідають про 35 євро в день, які видають кожному іммігрантові, що пристає до італійських берегів. 35 євро — не так і мало, а якщо помножити на 30 днів, то виходить понад 1000 євро на місяць. Не так уже й багато знайдеться італійців, особливо на Півдні Італії, хто заробляє стільки. Звичайно, у цій новині немає ані краплі правди. Насправді 35 євро надається закладові, що надає прихисток іммігранту, а на руки йому видається лише 2,5 євро. Тобто 100 євро на місяць. Із таким прибутком на кредит у банку годі й розраховувати. Цю байку вже давним-давно розкрили. Про неї вже багато говорили і писали. Роками. Марно. Ті, хто наразі повірив у цю брехню, із року в рік підживлюють свій гнів тим самим паливом: 1000 євро на кожного іммігранта, який нічого не робить, тоді як італійські трудящі часто-густо ледве заробляють 500. Ті аргументи, якими керувався Брейвік, плекаючи свій гнів і почуття справедливості протягом дев’яти років, не набагато обґрунтованіші за вищезазначені. Як таке могло статися? Бертран Рассел[34] та Карл Поппер звинуватили б в усьому особливу породу пернатих, що вирощувались у Сполучених Штатах. Так званого індика-індуктивіста, він не набагато кмітливіший за екстреміста правого крила, хоча й не такий небезпечний. Індуктивізм — це метод аналізу дійсності з метою зробити висновки і виробити стратегію подальшого життя. По суті полягає у накопиченні доказів певної теорії, побудованої на експериментальному спогляданні фактів. На перший погляд цей метод не здається аж надто безглуздим, і безліч вельми розумних осіб керувалися ним протягом кількох століть, досягнувши вагомих результатів. Так само й наш індик — пристрасний поборник цього методу — спробував застосувати індуктивну систему, щоб визначити час, коли його годують. Зафіксував перший факт: жменя зерна о дев’ятій ранку. Наш індуктивіст жадібно з’їв більшу частину, відтак закарбував цю подію у себе в пам’яті і вже спокійніше доїв решту. Але звідки з’явиться упевненість у тому, що той час — не випадковість? Можливо, йому сипнули зерна тільки через сонячну днину, а час тут не є першопричинним критерієм?
Тому коли наступного дня, попри дощову погоду, він однаково отримав свою порцію їжі, то із задоволенням відзначив час: дев’ята ранку. Той самий. Це його підбадьорило, і він взявся шукати підтвердження: хай сонячна, чи хмарна погода, чи дощ або сніг, але годували його завжди об одній годині. Наш індик упевнився, що цей феномен не залежав від низки перемінних факторів; йому однаково перепадала жменя зерна у четвер чи в п’ятницю, у будь-який день тижня, за будь-якої температури, незалежно від того, чи в небі літали зграї птахів, чи воно видавалося порожнім, як пустеля. Успішно завершивши свій експеримент протягом доволі довгого, з наукової точки зору, проміжку часу, наш експериментатор дійшов висновку, що його теорія, побудована на спостереженні за фактами, цілком правильна: він би отримував свою їжу щодня о тій самій годині.
34
Бертран Артур Рассел (1872—1970) — британський філософ, логік, математик, громадський діяч. Основоположник англійського неореалізму та неопозитивізму, засновник сучасної філософії логічного аналізу. Лауреат Нобелівської премії з літератури за 1950 рік з формулюванням «як визнання важливих творів, в яких він обстоював гуманні ідеали й свободу думки».